-30-

Осідлавши коней, Кіліан та Діона вирушили в дорогу. Аби не зволікати, обоє рвучко гнали коня, тримаючись неподалік один одного. 

Дорога на північ займала якихось три чотири години, але й цього було достатньо, аби обоє втомилися. В якийсь момент, в'їхавши в поселення, котре межувало з землями сусіднього клану, Діона не витримала і гукнувши альфу, зупинила коня. Їй був потрібен перепочинок. Бо все тіло вже ломило від незручного сідла, котре знайшла на швидкоруч. 

— Ти не проти перепочити та щось з'їсти? — поцікавилася вона, адже вони були неподалік невеличкого шинка,  котрий належав двоюрідному дядькові її батька. 

В дитинстві Діона часто тут бувала: і з батьками, і з бабусею, і багато часу проводила з внуками дядька. Маленькими вони бігали по поселенню, гралися в вовків-розбійників, охоронців альфи та влаштовували собі щось на кшталт посвяти. А ще, вчилися опановувати навички своєї другої сутності. Адже сам процес перетворення ніколи не був простим та безболісним. 

— Тільки “за”. Мені подобається як у Гарольда тут все влаштовано. Заодно і поговоримо. 

Щойно вони прив'язали коней та увійшли до шинка, як їх зустріла тітонька Марісабель. Вона була дружиною Гарольда з котрим ось уже кілька десятків років володіли шинком, отримавши його у спадок від батьків Гарольда. 

— Діона! — плеснувши в долоні , викрикнула вона, — яка я рада тебе бачити. Давай обійму! — і не дочекавшись відповіді, обійняла небогу, — Вітаю вас, Кіліане. Даруйте, що я так фамільярно вас зустрічаю, просто вже дуже скучила за нею. Вона ж майже не приїздить в гості. Все зайнята у вашому замку. 

Кіліан стримано привітався та кивнув Гарольду, котрий саме стояв за стійкою та обслуговував клієнтів. Він розумів чим спровоковане небажання подруги їздити сюди. А саме — страхом. Колись, будучи підлітком, вона та діти Марісабель бавилися в хованки й зайшли занадто далеко, перетнувши межу сусіднього клану. Саме тоді Діону викрали і вона отримала свій шрам. Ті події травмували її. Їхній старійшина та знахарь довго опікувалися нею, поки не змогли вилікувати: як фізично, так в ментально. 

— І я рада вас бачити, тітонько. Можна нам якоїсь їжі та води. Ми трішки поспішаємо. 

Діона оглянулася довкола, пригадуючи події минулої давнини й серце забилося сильніше, а вовчиця всередині тихесенько заскулила. Вона все ще пам'ятала, і все ще боялася. І задля того, аби зрештою подолати свій страх, вона і поїхала з Кіліаном сюди. 

— Звісно, моя люба. Сідайте, прошу.

— То що там у тебе за розмова? — поцікавилася Діона, вмостившись зручніше на лаві за столом, — Потрібна підказка, щодо дівчачих вподобань? Ти нарешті закохався? 

Кіліан вигнув брову, здивовано. Вони з Діоною були друзями з дитинства і часто піджартовували один над одним. Та нині видавалося, що вона не жартує. Справді думає, що він може закохатися в людську дівчину?

 Наче прочитавши його думки, дівчина відповіла.

— Кожен з нас може закохатися. Це питання часу та наявності правильної особи поруч. 

— У мене вже є Амаранта, — зауважив він. 

Діона закотила очі до неба. 

— Пф! Ця вискочка. Ти справді хочеш одружитися з нею? 

— До чого тут мої бажання? — саме в цей момент Марісабель принесла їм дві пахнючі тарілки, наповнені м'ясом та картоплею. І два кухлі води. І побажавши смачного, залишила їх. 

— І взагалі, ми відходимо від теми. Я хотів запитати, чому ти відвела Нарайю до наших покоїв? 

Діона відвела погляд і вдала, що замислилася. Вони з Кіліаном звісно друзі, але він її лідер, альфа, і вона не може без дозволу робити те, що їй хочеться. А саме так вона і зробила, відвівши людську дівчину не туди, куди веліли. 

— Справді? — вдала здивування, — Я щось і не пригадую. Коди це було? 

Вона прекрасно пам'ятала, але зізнаватися не збиралася, бо Кіліан не зрозуміє. Він ніколи не вірив у її інтуїцію, і частенько з того глузував. А вона відчувала, що Нарайя не така, як всі дівчата, от тільки пояснити свої відчуття не могла. Тому і хотіла залишити її ближче до себе, аби вивчити, придивитися. 

— Не вдавай з себе невинну, — промовив альфа, зазираючи у вічі, аби не тільки розгледіти там правду, а й побачити її другу сутність. Вона то брехати не стала б. І це його неймовірно занепокоїло.