-29-

Міцно зажмурившись Нарайя подумки приготувалася до падіння на тверду поверхню. Але натомість опинилася в міцних руках Кіліана. Для того аби зрозуміти, що це він навіть не потрібно було відкривати очей. Та й не те щоб вона розуміла, що ніхто інший не міг так швидко опинитися позаду неї. Одного глибокого вдиху вистачило для того аби впізнати аромат альфи. Терпкий мигдаль та хвоя, яка так нагадує рідний ліс. І чому раніше Нарайя не помічала цього аромату? Мабуть, через те, що раніше не була так міцно пригорнута до його тіла. — відповіла сама собі дівчина змушуючи себе відкрити очі.

— Дякую, — прошепотіла наче боячись, що хтось почує її слова окрім Кіліана.

Але в ту ж мить гармидер стих і всі повернулись в їх сторону. Тож хоч-не-хоч, вони не лише почули її подяку, а й зауважили те, що вона в обіймах альфи. І, як здалося Нарайї, довше, ніж було потрібно.

— О, знову… — промимрила Мірелла, однак одного лютого погляду Кіліана було достатньо аби й вона замовкла.

Зауваживши, що дівчина досі в його руках, Кіліан різко поставив її на ноги та розімкнув обійми.

— То що тут відбувається? — повторив він обвівши суворим поглядом присутніх.

Нарайя внутрішньо здригнулася. Ось він, справжній альфа. Від нього віяло водночас спокоєм та небезпекою. Він не викликав страху, однак змушував слухатися та поважати.

— Ми збиралися піти на сніданок до Тесси та провести екскурсію дівчатам, — врешті промовив Аланіс.

— О, — кутик вуст Кіліана іронічно зігнувся, — То це напевно я вияв радощів застав? — Нарайя ледь стримала усмішку. Альфа виглядав наче суворий вчитель, що вичитує дітей за провину, — Хай там як, я сподіваюся, що сьогодні правила обряду не будуть порушені. Мене не буде увесь день. По поверненню я хочу бачити правильну дівчину. Це всім зрозуміло?

Кіліан уточнював у всіх, але його погляд був скерований на Мірелу. Дівчина зрозуміла це, коли спіймала його на собі. Що ж, нехай, поки не обдумає наступних кроків, вона вдасть послушність.

Досягнувши бажаного Кіліан повернувся й попрямував до виходу. Звісно, він не до кінця вірив в те, що все пройде гладко. Та все ж не втрачав надію. Безперечно, його присутність мала б кращий ефект, ніж слова. Але на півночі їх володінь вже кілька днів коїлося щось дивне. Вовки сусіднього клану вриваються на їх територію,  капостять та лякають жителів. Кіліан підозрював, що це спосіб виманити його з маєтку. Чомусь здавалося, що це пов’язано з обрядом. Невже сусіди бояться появи сильного нащадка? Але ж їх клан ніколи не зазіхав на володіння сусідів. В чому ж тоді причина?

— Сину, може пошлеш когось іншого? — стурбовано запитала мати коли він зайшов сповістити, що його не буде до вечора. Однак він з’явиться аби виконати свій обов’язок.

— Яким же вождем я буду, якщо не заглиблюватимуся в проблеми свого народу? — знизав плечима вовк, — Та й варта там оглядала все. Ніхто не показався. Відчуваю, що вони чекають на мене. Краще прослідкуй аби сьогодні ввечері мене не чекали нові пригоди. Молоді вовки Тео дали маху, привівши не ту дівчину. Хоча я не розумію чому Мірела так прагне добратись до мого ліжка, якщо знає, що їй все одно не лягти в нього раніше часу.

— Я подбаю про це. Та і я чула дівчат мають зводити до Тесси. Можливо ця жінка напоумить дівчину власним прикладом.

Кивнувши на знак вдячності Кіліан залишив матір та попрямував до конюшень. На його здивування там на нього чекала Діона в костюмі для верхової їзди.

— Чула ти їдеш на північ, — спокійно пояснила дівчина помітивши як здивовано підстрибнула брова Кіліана, — Хочу поїхати з тобою.

— Я, звісно, був би не проти твоєї присутності. Та й кілька питань є до тебе, ніяк не зберусь аби обговорити. Але ж чи певна ти щодо поїздки на північ? — він акцентував увагу на останньому питанні знаючи наскільки непросто це може бути для дівчини.

— Певна, — кивнула вона, хоч від погляду альфи не приховалось те, як нервово сіпнувся м’яз на її обличчі.