-28-

Щойно вони опинилися біля дверей ванної Тео, котрий все ще утримував за лікоть Мірелу, вільною рукою відкрив двері. І звідти буквально вибігла заплакана Бріна. 

— Як ти могла? — кинула вона сльозливо, з образою глянувши на подружку. Тео хмикнув і про себе відмітив, що ці дівчата навіть не знають, що таке справжня дружба, підтримка та взаємоповага. І він би не хотів, аби одна з них колись стала матір'ю його дитяти. 

— Це життя… — пробубніла Мірела, явно не розкаюючись у своїх діяннях. А якщо їй байдуже до інших, то  й іншим байдуже до неї. І двічі не думаючи, Тео заштовхав дівку до ванної та закрив двері. Бріна охнула поруч, округливши очі. 

— Ходімо, — скомандував він, беручи її за руку. Він не мусив щось пояснювати людській дівчині. І єдине, що його хвилювало нині — так це привести альфі правильну дівчину  й не впасти в немилість перед його батьком разом з юними охоронцями. Ото вже начудили вони. 

***

Мірела просиділа у ванній цілу ніч. Ніхто з людей чи вовків її не почув, коли вона кликала на допомогу, або ж не бажав цієї допомоги надати. Втомившись, вона присіла, опершись на стіну та заснула. 

Та щойно перші промені світла потрапили в кімнату, вона прокинулася і знову стала гукати на допомогу. І на щастя, її почули. Та побачити Нарайю, Мірелі було вкрай неприємно. Бо вона, як і інші дівчата з її поселення були блідими поганками, котрі не достойні дати нащадка майбутньому голові такого старовинного клану. 

Побачивши за дверима ванної Мірелу, Нарайя здивувалася та розпитувати не стала. Особливо, почувши чергову образу замість подяки. 

— Знову ти, сіра мишка, — фиркнула Мірела та штовхнувши Нарайю в плече, хутко пішла геть. 

— Яке ж ти… — Нарайя не встигла договорити, бо в кінці коридору побачила Аланіса. Він йшов кудись у супроводі Тео та ще двох вовків. 

Всі вони щось бурхливо обговорювали, сміялися та жестикулювали. Та щойно в поле зору Аланіса впало миле личко Нарайї, він пришвидшив крок та миттю опинився поруч. 

— Готова до прогулянки? — запитав, підморгнувши. Нарайя густо почервоніла. Аланіс їй подобався та видавався доволі милим. Не таким, як інші вовки, котрі оточували її. І зовсім не схожий на свого вічно незадоволеного та похмурого брата  

— Прогулянки? 

— Саме так. Чи ти забула про що говорив вчора альфа? 

Забудеш тут! Вона хотіла щось сказати, та раптом усвідомила, що не може обговорювати з Аланісом поведінку Кіліана.  А якщо він образиться? Все-таки альфа його брат. І тоді вона тратить чи не єдиний можливий, хоч і примарний шанс повернутися з цього місця додому. 

— Так, щось пригадую. 

Поруч з'явився Тео.

— Нам варто поспішити, аби встигнути на сніданок до Тесси. 

Нарайя не знала, хто така ця Тесса і чи варто її боятися, як і інших вовків. Та радувало те, що поруч буде Аланіс. Він її в образу не дасть. Принаймні, їй хотілося вірити в це. 

Так вони разом рушили в бік покоїв дівчат, аби прихопити з собою Норін та інших. Та щойно підійшли ближче, як почули крики та лайку. Відкривши навстіж двері вони побачили, як Мірела тягала за волосся Бріну, а бідна Норін намагалася їх розійняти. Тео та Аланіс кинулися до дівчат, а Нарайя прикрила руками обличчя, аби не бачити того божевілля, що відбувалося через одного пихатого альфача. 

— Що за чортівня тут відбувається? — гучне гарчання позаду, змусило Нарайю підскочити та різко обернувшись, полетіти горілиць.