-26-

Розмова з Амарантою та їхня прогулянка сподобалися Кіліану і він в гарному настрої вирушив на розмову до батька. Метою його візиту було обговорення організації щорічного турнірну-посвяти молодих вовків. 

Кіліан надзвичайно любив це дійство, і завжди брав активну участь в його організації: від вибору меню для святкового столу до вигадування чудернацьких прізвиськ кожному молодому вовку. Своє прізвисько “вогняний” за свій незвичайний золотистий колір очей, що могли палахкотіти іскринками, він теж отримав на посвяті. 

Зазвичай цей турнір проходив кілька днів. В перший день молоді вовки, котрі досягли повноліття показували свої вміння та нові уміння в перетворенні. Адже не кожному вовку вдавалося швидко та безболісно змінювати людську іпостась на вовчу. Іноді цього мистецтву навчалися місяцями, і лише одиниці були спроможні перетворюватися на вовка безболісно з перших днів. Зазвичай, це були нащадки альфи. Але й то далеко не всі. 

У Кіліана цей шлях дійсно був швидким та менш болючим, а от Аланісу добряче дісталося. Перші кілька днів після свого повноліття він вив від болю так, що чуло все містечко. Але за сміливість та впертість, отримав прізвисько “незламний”. 

Другого дня відбувалися двобої між новоспеченими вовками та вибір тих самих прізвиськ. А от на третій день відбувалася найулюбленіша частина всіх юних вовчиць — співи, танці та застілля. Часто густо там можна було познайомитися з кимось новим та знайти собі пару. Всім, окрім сина альфи. 

Ця прикра думка різонула по серцю і Кіліан скривився. Колись, бувши підлітком він мріяв зустріти когось особливого настільки, аби від почуттів перехоплювало подих. Однак, дуже швидко зрозумів, що це не для нього. Він народжений для іншого. Він — первісток і має поводитися відповідно. Зрештою, Амаранта не така вже й погана партія, і як виявилося, то доволі впевнена в собі, рішуча та гарна. Кращої нареченої, мабуть, він би  й не знайшов. До того ж цей союз допоможе зміцнити їхній союз з сусіднім кланом. 

Опинившись перед дверима батькового кабінету, Кіліан зупинився та постукавши тричі, увійшов. Батько сидів за столом, а поруч був старійшина. І вони про щось бурхливо розмовляли. 

— Не заважатиму? — запитав Кіліан, закриваючи за собою масивні двері. 

— Ми уже закінчили, — відповів старійшина, — До речі, руни вибрали наступу дівчину. Сьогодні ввечері вона прийде до твоїх покоїв. 

— Гаразд… — все що зміг відповісти він, бо обговорювати таке з іншими було дикістю для нього. Хоч і мало це велике значення для їхнього роду та зграї загалом. 

Розмова з батьком була доволі жвавою та корисною. Кіліан узгодив з ним план заходу та задоволений собою, побрів до своїх покоїв. Там він прийняв ванну, змінив одяг, та всівшись в крісло, вирішив почитати книгу про стиль та ведення близького бою. Захопившись чтивом, він і не помітив, що настав час вечері, котру він вдало пропустив. Матір, мабуть, образиться на нього. Але бути присутнім обов'язково під час обіду, а в вечірній час можна було й оминути це. Тож вечеряв Кіліан у своїх покоях.

Коли на небі з'явилася перша зірочка, охоронець, що приносив йому вечерю, постукав та впустив до покоїв людську дівчину. 

Кіліан подумки завив, побачивши перед собою Міреллу. Вона його страшно бісила своєю поведінкою, нахабністю та недалекоглядністю. Вона хотіла слави та влади, але не вміла стримувати власні амбіції тоді, коли варто було. А це не подобалося йому ані в людях, ані у вовках. Адже стриманість та вміння поводитися серед інших — ознака інтелекту. 

І язика ця людська дівка мала задовгого. Однак, він не смів противитися вибору рун і був змушений змиритися. 

— Ну нарешті ми на одиниці, — солодявим голоском промовила Мірелла, стріляючи в нього очиськами. Кіліан весь підібрався і вже хотів підійти ближче до дівчини, як раптом побачив її кулон — він не світився. Лють миттєво охопила його і він заричав. 

— Охорона! Покличте Тео! — скомандував гучно, аби хлопці з-за дверей почули його та прибігли на шум, — А ти вимітайся звідси, поки я не…

— О, то ти правда такий гарячий, як розказують… — у Кіліана округлилися очі та спалахнули вогнем. Він був за крок до того, аби власноруч викинути дівку зі своїх покоїв.