-24-

Нарайя принишкла і густо почервоніла. Серденько в грудині загупало гучніше, бо на неї гляділи практично усі, хто були присутніми на обіді. Навіть Норін і та скоса гляділа на неї. Невже повірила цій зміюці? 

— То чому їй можна,  а мені ні? — голосніше повторила своє питання Мірелла. 

І Нарайя стисла руку в кулак, аби хоч якось втримати рівновагу й не вчепитися противній дівці в волосся. Мало того, що вона виставляла дурепою себе так ще й її, Нарайю, втягнула в це. 

— Тео, друже, — звернувся до одного з вовків Кіліан, — проведи дівчатам екскурсію нашим містечком. Покажи, де, що знаходиться і обов'язково, — Кіліан кивнув головою у бік Мірелли, — нагадай панянці чому вона тут. 

Мірелла спалахнула, наче сірник, розчервонілася та прочинила рота, аби щось вимовити та не встигла — ричання молодої вовчиці заглушило всі звуки довкола. Це була Амаранта. Наречена Кіліана. Точніше, її друга сутність. 

Мірелла, Бріна та їхня подружка(забула ім'я) вчепилися одна в одну та заклякли, Нарайя ж повернулася до Норін та при обійняла її. Всі людські дівчата були налякані. Адже ніхто з них не знав на що насправді здатні ці чудовиська. 

— Не рекомендую перечити моєму нареченому, — натягнувши на вуста легку усмішку, людським голосом промовила Амаранта, — І тим паче ставити йому якісь запитання чи звинувачувати в чомусь. Ви тут гості й поводьтеся відповідно. 

Нарайя закотила очі, почувши слово “гості”, адже вони радше полонянки тут. Норін поруч принишкла і майже не дихала. Мірелла з подружками німим поглядом провели пару Кіліана та Амаранти, все ще тримаючись одна одної. 

Щойно парочка зникла за важкими дубовими дверима, в залі знову почулися розмови, звук кроків, шурхіт одягу. І гупання дівчачих сердець, котрі перелякалися не на жарт. 

— Ти справді з ним гуляла? — озвучила питання Норін і Нарайя смачно вилаялася. 

— Кого ти слухаєш, люба? — обурилася вона, адже альфа їй навіть не подобався і все про що вона мріяла — повернутися додому. 

— Але ж ви прийшли до мене удвох, тож Мірелла не збрехала, що…

Нарайя застогнала та не промовила ні слова. Вона помітила краєм ока, що до них наближається Тео та Аланіс. І якщо на Тео їй було начхати, то ображати Аланіса розмовами про його брата, їй не хотілося. Чомусь цей вовк їй сподобався і вона була б не проти мати тут хоча б одного друга. А якщо пощастить, то вона вмовить Аланіса, аби той переконав Кіліана відпустити її. Якщо інша дівчина завагітніє раніше, аніж черга дійде до неї, Нарайї. 

— Поговоримо про це пізніше, — прошепотіла до Норін, беручи подругу за руку. 

Тео та Аланіс саме підійшли до них та ввічливо попросили рухатися до виходу. Слідом вони запросили Міреллу та подружок. Та щойно дружня компанія вийшла за двері, як у Бріни засвітився кулон. 

— Ти нікуди не підеш, — Мірелла відшукала втрачений дар мови, — Ти пропустиш коло.  Не дозволю. 

Нарайя невдоволено хитнула головою. Бо навіть вона запам'ятала, що неможливо змінити вибір рун. Хоча вона сама була б не проти вплинути на їхнє рішення та викреслити своє ім'я зі списку тих, кому випала доля стати інкубатором для нащадка альфи.