-23/1-

Пошуки Діони перервав дзвінок про обід. Кіліан скривився. Ох ця батькова традиція! Звісно, коли вони з Аланісом були дітьми, то було весело їсти всім разом за одним столом. З часом це стало можливістю зустрітися та поговорити з рідними поміж потоку справ. Але зараз, коли в їхньому домі чужинки, їсти за спільним столом не так вже й хотілося.

Крокуючи широким кроком до їдальні Кіліан обдумував якби надалі уникнути таких спільних трапез.

— Кіліане, не приділиш мені трішки часу? — мати застала Кіліана зовсім в неочікуваному місці. Очікуючи, що й мати розпитуватиме про минулу ніч він подумки скривився.

— Хіба у мене є вибір? — підморгнув він матері й вона розсміялася.

— Ну зробив з мене вже геть авторитарну матір! — Кіліан гигикнув та запропонував матері руку, зігнуту в лікті.

— Сподіваюсь, що ти не будеш розпитувати про минулу ніч, — відверто сказав він злегка повернувши голову до Левани.

— Хотіла б. Але навряд чи дорослий чоловік ділитиметься такою інформацією. Та все ж моє прохання стосуватиметься цієї ночі й наступних теж.

— Якщо ви турбуєтесь про появу нащадка, то я зроблю все залежне аби він з'явився швидше.

— Ні, я не про це. Мене турбує Амаранта. Звісно, дівчина знала про обряд та що її чекає. Та все ж, я переконана, що їй не легко спостерігати за тим, як її майбутній чоловік проводить ночі з іншими жінками.

— Не моя вина, що ця місія припала на мою долю. І вона погодилась…

— Сину! — не втрималась Левана, — Прояви бодай трохи ввічливості! Я ж не прошу багато. Та й це заради твого блага. Проста розмова чи прогулянка. Я певна, що далі це сприйматиметься простіше. А от сьогодні це найбільш доречно.

— Гаразд, — врешті погодився Кіліан. Звісно, це посовувало його власні плани. Однак навряд чи Левана припинить наполягати на своєму.

Більше про це вони не говорили, адже увійшли до їдальні, де зібрались практично всі. В тому числі людські дівчата. Провівши матір до її місця Кіліан попрямував до свого. Праворуч від нього сидів брат, а ліворуч Тео. Амаранта, через те, що вони поки буди не одруженими сиділа трохи далі. Зазвичай там розміщували гостей. Тож разом з нею розмістилися й людські дівчата. Які за законом клану вважалися гостями.

Нарешті до їдальні, щось активно обговорюючи, увійшли батько Кіліана та старійшина. Останнього хлопець тут не очікував побачити. Батько подав знак і слуги почали виносити страви. Якийсь час всі мовчки їли. Однак в перерві між подачами страв потроху почали лунати приглушені розмови. Які вже не припинялись до завершення обіду.

— Амаранто, не поспішай йти, — вірний своєму слову звернувся до нареченої Кіліан. І коли дівчина підняла на нього здивований погляд, додав, — Прогуляємось.

— О, я б теж не відмовилась від екскурсії, — промовила Мірела в пів голоса. Однак цього було достатньо, аби її почули всі, хто сидів за столом. При цьому її погляд був спрямований на Кіліана.

Нарайя спалахнула, але не подавала вигляду. Це ж якою безсоромною потрібно бути? Отак, на очах у всіх хтиво пожирати очима того, хто розглядає тебе лише, як тіло для виношування дитини!

— Певен, ти цілком можеш зробити це сама або у супроводі подруг, — прокарбував Кіліан з кам’яним обличчям.

— Але так не чесно! Чому Нарайя може прогулюватися з тобою, а я ні? — гучно обурилася дівчина змушуючи присутніх звернути увагу на Нарайю та Кіліана.