-22-

Звісно, Нарайя бажала відмовитися від компанії Кіліана. Але ж його слова були більше наказом, ніж пропозицією. Тож стенувши плечима попрямувала туди, де виднілась будівля. До неї було не так вже й далеко. І Нарайя щиро сподівалася, що там позбудеться вовка.

—  Було б добре, аби ти більше не вешталася господарським крилом, — промовив Кіліант спокійним голосом. Однак дівчині здалось, що він просто стримував гнів. Адже тон, яким говорив альфа, був наскрізь пронизаний сталевими нотками.

— Не сильно то й хочеться, — буркнула дівчина.

— Тоді чому там була? — поцікавився хлопець дивуючи Нарайю своєю стриманістю.

— Після того, як ви з Норін пішли, мене туди провела дівчина. Діона, — помітивши як Кіліан стиснув вуста вона злякалась, що незнайомці може перепасти через те й спробувала виправдати її, — Може вона просто помилилась?

— Діона ніколи не помиляється, — промовив Кіліан. Він хотів іще щось додати, але вперши погляд вперед замовк.

Нарайя поглянула туди, куди вдивлявся хлопець.

— Норін! — вигукнула й порушивши всі правила пристойності рвонула до подруги.

Кіліан відкрив рот аби нагадати дівчині правила пристойності. Але закрив його так і не сказавши ні слова. Надто вже багато уваги до цієї дівчини. Краще зайнятися справами. А ще йому потрібно поговорити з Діоною. І чим швидше, тим краще.

Нарайя підбігши до ошелешеної подруги й міцно обійняла її. А вже за мить оглядала її з усіх боків і врешті видихнула.

— Слава Богам, ти ціла й не ушкоджена.

— Це Кіліан з тобою прогулювався? — запитала Норін ігноруючи слова Нарайї, — Він виглядав роздратованим.

— Можна подумати він буває з іншим виразом, — спересердя буркнула Нарайя та оглянулась по сторонах. Переконавшись, що поблизу нікого зайвого немає вона потягла Норін до найближчої лави, — Ти виглядаєш… Гм… По-іншому, ніж зазвичай. Він нашкодив тобі?

Норін заперечно похитала головою та всміхнулася.

— Не знаю для чого нас лякали. Він був зовсім не таким грізним як ото перед всіма. Та й тіло його… В такого й закохатися можна…

Нарайя поглянула на подругу злегка округливши очі. Чи не обпоїли її бувва? Але ж має наче нормальний вигляд.

— Краще не потрібно мені оцих всіх подробиць. Є дещо важливіше, ніж вовк у твоєму ліжку. І це “дещо” — Мірела.

— Вона знову чіплялася до тебе? — Норін змінилась на обличчі й тепер нагадувала ту саму дівчину, яку Нарайя бачила ще вчора.

— Так. Я зустріла її коли шукала тебе, — Нарайя хотіла розповісти що при цьому була з братом альфи. Але прикусила язика. Щось в грудях наче нашіптувало не робити цього. Тож дівчина повернулась до учорашніх погроз Мірели, — Але це інше. Головне те, що тобі загрожує небезпека. Мірела вчора лютувала через те, що ти, а не вона була першою, хто ночував з альфою. Норін, вона погрожувала тобі.

Норін стала ще більш серйозною, ніж була. Вона чула про запальний характер Мірели ще до того, як вони потрапили сюди. Тепер же побачила його на власні очі. Але звичайні сварки це одне. А от погрози… Хіба насмілиться дівчина реалізувати їх тут?

— Гадаю це просто слова, — врешті промовила дівчина, — Вона злиться от і виплескує свою отруту на інших. Але коли зрозуміє, що вибір робимо не ми, а руни, то заспокоїться.

— Ти надто безпечна, — Нарайя похитала головою та все ж не продовжувала цієї теми.

Та й не було часу для цього. З будівлі донісся мелодійний звук сповіщаючи про подачу обіду. Пропустити який було б справжньою дурістю. Адже дівчата добряче зголодніли. Але, як виявилося згодом, краще було його таки пропустити…