-20-

За кілька метрів до дверей, якими вона потрапила в сад, Нарайя зупинилась. Їй потрібно було потрапити до тих покоїв, де вона мала б бути з усіма дівчатами. Але як зробити це дівчина не знала. Дурепа! Варто було розпитати Аланіса! Але ж хто знав, що їх таку приємну розмову перервуть. Та ще й хто! Пихатий вовкулака! Дівчина важко дихала й водночас міцно стискала кулаки. Адреналін розганяв кров з шаленою швидкістю та змушував серце битися вдвічі швидше. Страх та злість змішалися в якесь нове відчуття, яке було важко опанувати.

— Пробач, — прозвучало так несподівано, що Нарайя зойкнула, — І за це пробач, — знітився Аланіс, — Я не думав, що злякаю тебе.

— Ти не злякав, просто твій брат… — вона запнулась підбираючи слова. Не могла ж вона Аланісу відверто говорити про те, що думає про Кіліана. Хай би як добре хлопець не ставився до неї, все ж альфа його брат.

— Відреагував на нашу розмову доволі різко, — промовив Аланіс наче підказуючи їй.

— Точно, — кивнула головою Нарайя нарешті поглянувши на хлопця. На його вустах радісно розтяглася усмішка, а очі випромінювали тепло та спокій. Напевно саме його погляд змусив дівчину заспокоїтися та видихнути, — Покаже як вибратися звідси? Мені потрібно поговорити з подругою. Хочу бути певною чи вона в порядку після цієї ночі.

— А що з нею могло статись коли навколо повно охорони? — відверто здивувався хлопець знову склавши руки на грудях. Нарайя подумала, що так він хизується своїми доволі вражаючими м’язами.

— Твій брат з нею стався, — стиха відповіла дівчина та почервонівши відвела погляд.

Аланіс злегка звів брови до купи, а тоді, зрозумівши про що говорить Нарайя, видав короткий смішок.

— Так після такого не помирають!

— Нам казали інакше, — все ще соромлячись та з недовірою поглянула дівчина на Аланіса. Його ж тема, якої вони торкнулися, анітрохи не соромила.

— Повір, над вами просто невдало пожартували. Знаючи свого брата можу припустити, що дівчина всього лиш відпочиває. Але ти ж не повіриш, поки не пересвідчишся, так? — Аланіс театрально зітхнув змушуючи Нарайю засміятись, —  Гаразд, ходімо.

Він простяг їй долоню, але спохватившись, заховав руки в кишені штанів.

— Буде краще, якщо я не лишатиму свій запах на тобі, — пояснив наче виправдовуючись.

— Ти пробач, але у вас якийсь наче культ запахів. То пахнеш людиною, то помийся, то додай запах парфум, то не торкнись когось чужого…

— Нарайє, ми перевертні.

— Гадаєш я забула про це?!

— Навряд. Але й не розумієш.

— То поясни. Просто подумай сам: як я можу щось знати та розуміти, якщо до цього нічого такого не чула й не знала? І, коли все закінчиться, забуду назавжди!

Хлопець нахмурив чоло наче сприймаючи її не висказані звинувачення у свою сторону.

— Я не звинувачую тебе. Просто…

— Ні-ні, ти маєш слушність. Просто мені здається, що ти була тут увесь час і знаєш що та як. Мені навіть прикро, що настане день коли ти забудеш мене, — підморгнув хлопець підбадьорюючи Нарайю, — То про що я мав розповісти? Запахи? — дівчина мовчки кивнула й Аланіс продовжив, — Тут все доволі просто. Попри те, що ми в людській подобі, деякі рецептори діють як у вовків. В когось сильніше, в когось слабше. Нюх можна розвинути. Але в основному це залежить від вовчої натури. Звиклі до ароматів вовків ми не звертаємо на них уваги. Однак ви, люди, маєте інші аромати. До того ж жінки та чоловіки мають різні запахи. Жінки, вони наче полотно художника: варто торкнутись і на ньому лишається слід. Саме тому вас змусили митись в перший день. 

— Ем… — Нарайя намагалася всигнути за словами Аланіса аби осягнути сказане, — Я зрозуміла щодо людських запахів. Але ж ти кажеш, що ви звикли до вовчих запахів. Ти ж вовк, то в чому тут проблема?

— Я теж чоловік. Мої запахи лишаться на тобі. А це може не зовсім сподобатися Кіліану.

— А він то тут до чого?

— Навряд чи йому сподобається бути з жінкою на якій запах іншого чоловіка, — помітивши як знову червоніє Нарайя Аланіс хмикнув.

— Не думаю, що йому є діло до мене. Та й ти його брат, а не чужий чоловік, — заперечила Нарайя твердо не бажаючи уявляти себе поряд з Кіліаном.

— Нарайє, я альфа-его. Тобто породжений від альфи, але не перший син. В разі чого можу зайняти його місце. І повір, відчуваю настрій брата так само добре, як він мій. Тож можу сказати цілком точно: йому таке не сподобається. Тому краще не смикати вовка за вуса.

Аланіс хотів ще щось додати, однак його перервав дзвінкий голос іншої дівчини:

— Нарайє? Оце так! А ще заперечувала, що прийшла з запахом іншого чоловіка… І тут знайшла собі когось…

Почувши голос та слова Мірели Нарайя заціпеніла. Що тепер подумає про неї Аланіс? І як виверне цю зустріч Мірела?