- 18 -

Нарайя просиналася повільно. Десь на межі сну й реальності вона знову була у рідному лісі. Вдихала його аромат та насолоджувалась звучанням річки. Щоправда та чомусь звучала не рівномірно, а все тихше й тихше. Наче віддаляючись від дівчини. Чи то вона від неї. Варто було зосередитись на цьому і це насторожило втомлений мозок. Який зреагував найпростішим чином. Нарайя прокинулась.

Сонячне проміння яскраво освічувало покої крізь широке вікно. Звикла вставати на світанку Нарайя присоромила сама себе. Це ж треба так довго валятися в ліжку! Хоча… Вона ніколи не спала в настільки зручних умовах.

Учора, коли незнайомка проводила її до покоїв, то Нарайя не надто звернула увагу куди вони прийшли. Та й після того як таємнича дівчина пішла Нарайя заснула доволі швидко. Тепер же в неї було вдосталь часу аби огледітися.

Попри очікування вона зрозуміла, що ночувала не в загальних покоях з іншими дівчатами, а окремо. Кімната оздоблена вишуканими тканинами насиченого бордового та золотистого кольорів віяла багатством та вишуканістю. Невже кожна з дівчат отримала такі ж покої? Адже учора вона була певна, що для них виділили одну велику кімнату на всіх.

Крім ліжка та невеликого столика поруч з ним в кімнаті було два крісла, які стояли навпроти вікна. І Нарайя подумала, що сидячи на них було б чудово спостерігати за сходом сонця. Були тут також і невелика шафа та дзеркало в різьбленій дерев’яній оправі на увесь зріст. Варто було подивитися в нього й дівчина знітилася. Волосся було злегка скуйовджене. Одяг легка зім’ятий та зісунутий. Та й на обличчі були явні ознаки сну. Їх би змити! Нарайя оглянулася. Помітивши на столику біля входу глечик з водою та кам’яну заглибину дівчина відразу ж зметикувала для чого це й покинувши оглядити кімнати попрямувала до води.

Плеснувши на долоні води, дівчина здивувалась. Адже вона була приємної температури. Наче щойно принесена. Але ж це було не так! Вона не менше десяти хвилин розглядалась по кімнаті. Відповідь з’явилась сама по собі. На глечику були намальовані руни. Отож, і тут не обійшлось без магії. Умившись Нарайя поправила сукню аби та виглядала більш менш охайно. Також розпустила волосся й скориставшись гребенем, що лежав поруч з глечиком, розчесала волосся та заплела його в тугу косу.

Повернувшись до дзеркала ще раз оглянула себе. Звісно, не завадило б переодягтися. Але де взяти інший одяг і чи дадуть його взагалі вона не знала. Тож розправивши руками складки вона вийшла з покоїв в коридор. Охоронців ніде не було видно й Нарайя видихнула. Добре, що хоч якийсь час можна побути не під наглядом.

Як виявилось, новими були не лише покої, а й крило в яких вони були розташовані. Намагаючись знайти вихід дівчина вийшла в сад. Після притігеного коридору сонце яскраво врізалось в очі й вона інстинктивно замружилась на кілька секунд. А коли знову відкрила очі, то розгубилась куди йти. Перед нею було три доріжки викладені бруківкою. І всі заглиблювалися в сад. Повагавшись дівчина обрала ту, яка йшла ліворуч. Саме звідти долинав звук фонтану.

Сад, що нагадував оазис посеред пустелі, дивував своїм різноманіттям. Задивившись на квіти та кущі Нарайя не помітила як дійшла до фонтану. Зрозуміла це лише тоді, коли побачила перед собою чоловіка, що стояв спиною до неї і якого навряд чи можна було спутати з кимось. Чорна сорочка обтягувала широкі плечі та підкреслювала сильні руки. Заправлена в такі ж чорні штани вона ідеально підкреслювала чоловіче тіло. На мить Нарайя практично відчула жагуче бажання підійти та обійняти його. Жахнувшись власних думок дівчина зробила крок назад і в цей же момент чоловік обернувся. І це був не Кіліан. Хоча схожість була неймовірною.

— Не бійсь, я не кусаюсь, — промовив зчитуючи емоції з обличчя дівчини, — Як і мій брат, — додав широко всміхаючись.