- 17 -

Кіліан

 Це була дурна ідея: обряд, відбір, незнайомі дівчата та зачаття нащадка…

  З самого початку він знав, що це безглуздя не варто починати, а нині був певен — він не хоче брати у ньому участь. Та чи був вибір? Звісно, що ні. Кіліан був таким же заручником давніх законів, як і перелякані дівчата з людського поселення. Єдине, правда, що покращувало його становище так це те, що він знав про статеве життя набагато більше дівчат. Його ця близкість не лякала. Навпаки — йому подобалося пробувати нове. Експериментувати. Розважатися. 

Тільки бляха з тими дівчатами, котрих сам обрав, а не підсунули руни. А якщо і вони помиляються? А якщо він ніколи не зачне дитя? Можливо не існує тієї єдиної, котра стане не лише матір'ю його дитяти, а й його обраницею. Звісно, спільнота на чолі з його батьком уже вибрала йому Луну. І вона доволі гарна, освідчена і в міру запальна, але чи полюбить її його дитя? Адже є шанс, що рідна мати його первістка залишиться за межею, не будучи в змозі покинути рідну плоть хоч і від нелюба. 

Може плюнути на все і відмовитися від трону? А що? Він не єдиний син в сім'ї. От нехай молодшенький і відбувається. 

— Ми можемо йти повільніше? — Кіліан притормозив щойно до його вух долетіло прохання. Він і зовсім забув про Норін, котру він за собою, неначе вівцю на заклання. Бідна перелякана дівчина навіть дивитися на нього не сміла, а це він ще досі в людській подобі. Що буде, коли вона побачить його вовка? Зомліє? 

— Можемо, — відповів коротко й сповільнив крок, дав Норін можливість віддихатися та вгамувати серцебиття. Його стукіт він чув так, наче свій власний і його це, на жаль, не радувало. Дівчина була налякана. Як з нею тепер займатися тим, що вони мали робити? То ж виглядатиме як примус, а не воз'єднання двох споріднених душ. Хоча, про шо це він? Це і є примус. 

— Ми… ми робитимемо це відразу? — її писклявий тонкий голосок лише погіршував ситуацію. Нагнітав. Вовк всередині Кіліана тужливо завив. 

— А ти волієш, аби я тебе замучив очікуванням? — він не збирався бути грубим, але вся ця ситуація діяла на нерви. 

— Ні… просто я… — її тихе, скромне та перелякане лепетання відбивало у нього будь-яке бажання. Окрім як убити того, хто придумав цю всю єресь з зачаттям первістка. І чого їхня сущність така привередлива? Було б набагато простіше, якби він сам вибрав собі до пари вовчицю і створив з нею сім'ю. Але ж дурні закони, хай їм лихо!

— Ти хвилюєшся. Я розумію. І буду уважним. Обіцяю, — кращих слів у Кіліана не знайшлося, але те що промовив було від чистого серця. Він хотів, аби все пройшло добре для них обох. І можливо, навіть вдасться все з першого разу. 

Коли перед ними повстали двері у його покої, Норін різко зупинилася та позадкувала, впираючись спиною в його груди. Кіліан зітхнув, поклав руки на її плечі та легенько стиснув. 

— Просто довірся мені, — прошепотів на вушко, обпалюючи її шкіру теплим подихом. 

— Я спробую.

Кіліан наказав охороні відімкнути покої і підштохнувши Норін вперед, велів, аби аж до самого рання їх ніхто не турбував. Він мав намір провести цю ніч не лише з користю для себе, а й для дівчини. Якщо його вовк її вибере, вона має бути готовою до всього.