-16 -

— Це магія рун, — прозвучав поруч з нею голос Лавени.

Нарайя вже не розуміла, чи то її слух приглушився, чи то Лавена підкралася ледь чутно.

— Руни зробили свій вибір, — продовжила говорити жінка й дівчині чомусь здалося, що вибір впав на неї. Але Лавена повернула голову до Норін, — Твій камінь світиться, — промовила торкаючись підвіски на шиї дівчини. Тепер і Нарайя дивилась на цю підвіску та бліде обличчя подруги, — Він не потухне доти, доки ти не виконаєш свого обов’язку. І так буде кожного разу, коли наставатиме твоя черга, — додала Лавена повернувши голову до Нарайї, наче відчуваючи її німе питання.

— Але Мірела… — Норін спробувала заперечити та Лавена жестом зупинила її.

— Вона не може вирішувати. Як і ми. Вибір за нас робить магія. Це частина нашого буття.

Вона хотіла сказати ще щось, але оксамитовий баритон обірвав її.

— Досить цих пояснень. Всеодно вони забудуть їх коли ми покінчимо з цим. Ходімо, — промовив він поклавши руку на плече заціпенілій Норін, — Немає сенсу відтягувати те, для чого ти тут.

Кіліан так само як і Лавена опинився поруч з ними зовсім беззвучно. І, лише коли він пішов ведучи з собою дівчину, Нарайя зрозуміла, що вдихала повітря наповнене ароматом альфи. Бо як інакше пояснити те, що тепер воно здавалось іншим, наче йому чогось не вистачає.

— Насправді тобі потрібно боятися не його, а їх, — промовила Лавена киваючи головою в сторону інших дівчат, що прибули сюди разом з нею та Норін.

Найбільше вражало обличчя Мірели. Воно було перекошене від люті. І Нарайя вирішила, що найперше, що зробить після повернення Норін, то попередить її щодо реакції Мірели. А до того часу їй потрібно зайняти чимось себе. Бо танцювати вона більше не бажала. Та й не могла. Втома накотилась на неї з новою силою.

— Проведи її до покоїв, — комусь наказала Лавена дивлячись в пітьму поруч з ними.

— Як скажете, — промовив жіночий голос  якого Нарайя досі не чула, — Ходімо, — звеліла незнайомка опинившись поруч. Її обличчя було закрите тканиною схожою на вуаль. Виднілись лиш яскраво блакитні очі. 

Чомусь Нарайї вони здались знайомими. Але вона ніяк не розуміла чому. І вже опинившись в покоях дівчина зрозуміла, що такі ж очі, лише трішки іншого відтінку у її бабусі.