-15 -

— Але, може Мірела має рацію, і вона зацікавить альфу. А нам лише треба пережити цей день. 

Цей день… А чи останній він буде…

— Якби ж то. — зітхнула Нарайя. Вона б дуже цього хотіла. Та ніхто не знає, що їм приготували руни та доля. І кляті блохасті. 

Розмову дівчат перервав голос старійшини. Він встав та вийшов в центр зали, оголошуючи початок танців, після яких, молодий альфа проведе ніч з першою із дівчат. Хто саме стане першою, старійшина не сказав, але Нарайя дуже сильно сподівалася, що не вона. Від однієї думки про те, що її торкатиметься хтось інший, а не Маверік, їй ставало дурно. 

Пам'ять шаленіла й підкидували найстрашнішу фантазію. Вона вже уявляла, як чужі холодні руки торкаються її плечей, повільно стягуючи ошатну сукню з тіла дівчини. Як ті самі руки проникають під спідню білизну, опалюють шкіру своєю шершавістю й змушують Нарайю підкорятися чужим бажанням. Бо хіба може бути інакше? Хіба молодий альфа питатиме чого хочуть дівчата і чи хочуть взагалі? Навряд чи. У нього одна мета — використати задля власних цілей. 

— Ти! — голос охоронця, змусив Нарайю мало не підскочити на стільці. Вона кліпнула та підійняла голову. — Вставай і йди танцювати. — зневага та холод в інтонації вовка викликав ще більший страх у неї. 

Неквапливо Нарайя встала з-за столу та побрела туди, куди веліли. Танцювати зовсім не хотілося, але чи був вибір? Звісно, що ні. Вибір у них забрали, змусивши пройти дурнуватий відбір. Залишалося лише змиритися зі своєю участю та молитися, аби молодий альфа вподобав собі когось раніше, аніж встигне дібратися до неї. А вона зробить все можливе й не можливе, аби його й надалі вернуло від неї. 

Поки Нарайя та Норін ледь рухались намагаючись сміймати такт музики, Мірелла завзято веселилась демонструючи вигини свого тіла. Спершу Нарайю це дивувало, потім злило. Тепер же вона просто перестала звертати увагу. Всю її увагу полонили думки про те, що має відбутись надалі.

І хто зна скільки б дівчина отак рухалась в задумі, якби раптом вона не відчула легке поколювання в спині. Здавалося, наче щось пропалює її одяг. Вона різко повернулася й вперлася поглядом в молодого альфу. Він стояв так, що світло освічувало його лише частково. Але й цього було достатньо аби помітити як міцно стиснуті його вуста й роздуваються крила носу. Через примружені повіки важко було зрозуміти куди він дивиться, але чомусь Нарайя була певна, що дивився він на неї. І саме його погляд вона відчувала на собі.

Навіть після того, як було очевидно, що вона дивиться в його ж бік, Кіліан не відводив погляду. Попри страх, що був в серці ще якийсь час тому, дівчина все ж перехрестила погляд з альфою. Це був наче виклик, який той прийняв. Не міг не прийняти. А вона… Варто було зазирнути в його очі й вона наче потрапила в тенета. Тонула в тому погляді, що не обіцяв нічого хорошого. Летіла, наче метелик на вогонь.

Вогонь і справді промайнув в очах чоловіка. Це й змусило Нарайю отямитись. Лиш тоді зрозуміла, що то був лиш відблиск вогнища позаду неї. Того самого, де вони проводили ритуал. Щоправда, вона була певна, що цього вогню не було коли вони ставали танцювати.