-14-

— Повтори! — нависнувши над нею, грізно запитав. І Мірела вмить потухла. 

— Ой, вибачте, — пробелькотіла вона, розтягуючи на вустах фальшиву усмішку. — Я не хотіла бути різкою. Просто такий шанс, сидіти поруч з альфою, — Мірела спробувала торкнутися рукою плеча альфи та він її зупинив. І кивнувши головою, покликав одного з охоронців. 

— Всади її там, де треба, — практично проричав, змушуючи всіх ціпеніти від страху. І Нарайю теж. Вона нутром відчувала небезпеку, котра, наче потоки вітру, огортала її. — І почнемо нарешті свято. 

Охоронець кивнув й взявши за руку Мірелу, потягнув за собою. Інара та Бріна пішли слідом мовчки. За ними й Норін. 

Тільки Нарайя стояла на місці, неначе приросла. Бо страх, котрий заповз в душу від присутності молодого альфи, сковував не тільки тіло, а й думки. В голові наче хтось розлив кашу й вона в ній загрузла. Перед очима замиготіли так звані мушки. 

— А ти чого стоїш? — голос одного з охоронців, вивів Нарайю зі ступору. Вона кліпнула й промовивши тихе “вже йду”, поспішила в слід за Норін. 

Коли всі розсілися на своїх місцях, молодий альф зайняв своє крісло по центру столу. Поруч з ним, по праву руку, сів старий альфа — його батько, старійшина, що ще нещодавно проводив обряд та Тео (вовк, котрий допомагав нести непритомну Норін), а по ліву руку всілася Лавена та кілька старих вовків. І якщо вовки були старійшинами, то Лавена, скоріш за все, приходилася молодому альфі — матір'ю. Цю страшну здогадку озвучила Норін, викликаючи у Мірели нервовий смішок. Він зірвався з її вуст, але розхвилював усіх дівчат. А ще, поруч з Лавеною сиділа молода дівчина. Дуже гарна та вишукано вдягнута. Саме вона й була тією з ким мав укласти шлюб Кілліан. 

— Це нічого не означає, — відкинувши пасмо волосся, що спало на обличчя, сказала Мірела. — Аби бути поруч з альфою, його Луною, дівчина має бути смілива та відважна, а не якась селючка безхребетна. 

Нарайя хмикнула, але нічого не відповіла на слова Мірели. Її пиха не знала меж. Як і самолюбство. Але радувало одне — тепер молодий альфа точно запам'ятає Мірелу, і можливо, менше уваги приділятиме іншим дівчатам. 

— За молодого альфу! — вставши з-за столу, вигукнув один зі старійшин. І всі інші його підтримали. І святкування було офіційно розпочато. 

Поки всі вовкулаки набивали животи, розмовляючи один з одним, та випиваючи, як виявилося, звичайнісінький алкоголь, Нарайя сиділа у своєму куточку й сумувала. Їй було зовсім не весело та не зручно у цьому чужому світі вовків. Їй хотілося додому. До сестри та коханого. Відчути себе в безпеці. На очі накотилися непрохані сльози. І шматок в горло не ліз. Нарайя так і не доторкнулася до тієї їжі, що їм з дівчатами запропонували. 

— Все-таки, краще поїсти, — пошепки до неї звернулася Норін. — Померти голодною смертю — безглуздо. 

Нарайя всміхнулася дівчині. В чомусь вона мала рацію.

— Звісно. Але шматок в горло не лізе. Як подумаю… — прошепотіла у відповідь Нарайя та закінчити думку не змогла. До горла підступила нудота. Здалося, що навіть в голові злегка запаморочилося. 

— Розумію. Мені теж страшно. — зізналася Норін.