-13-

— Всім на вихід, — скомандувала Лавена, несподівано з'явившись на порозі. Вона теж встигла перевдягнутися і нова сукня їй неймовірно пасувала. — І поспішіть, старійшини не люблять чекати. — наголосила вона. 

Заледве дівчата вийшли в коридор, як по обидві сторони від їхньої групки з'явилися охоронці. Вочевидь, вони тепер завше будуть поруч. І слідкуватимуть за кожним кроком дівчат. І просто втекти не вдасться… — з сумом подумала Нарайя, хоча й так розуміла, що не зможе це зробити. Бо її втеча лише накличе біду на її ж сім'ю. Якби ж покарали за втечу лише її, то Нарайя б вже була на пів шляху додому, але рідні не винні в її небажанні ставати іграшкою для цього зарозумілого альфи й інкубатором для його нащадка. І чому все має бути саме так?

— Запрошую на святкування! — велично промовила Лавена, відкриваючи перед дівчатами двері, що вели до ошатної зали. Вона була прикрашена найрізноманітнішими квітами. В центрі зали був оформлений танцювальний майданчик, а довкола розмістили столи за котрими вже сиділо чимало люду. Тобто, вовків, котрі чомусь були в людських іпостасях. Хтось з них вже накласти собі добру порцію їдла, хтось розливав напої, а хтось слухав музику. 

Нарайя не переставала дивуватися, розглядаючись довкола. В її уявленні, життя стаї мало бути зовсім не таким. І не нагадувати те, що зазвичай відбувалося в людській громаді.

Поки Нарайя роздивлялася залу та люд, Мірела та Інара, а за ними й Бріна поспішили до самого центру столу, аби всістися перед майбутнім альфою та його родиною. Але Лавена їх зупинила, скерувавши сісти деінде. 

— Ці місця не для вас, — сказала вона, викликаючи у Мірели приступ гніву. 

— А чого це? — роздратовано запитала Мірела, кидаючи на Лавену не зовсім приязні погляди. 

Охоронці, котрі досі були поруч, закотили очі. 

Хтось гиркнув зовсім поруч, та Нарайя не звернула на це уваги, поки цей хтось не став на крок ближче до неї і її тіло практично потонуло в знайомому свідомості ароматі. В грудині здійнялася буря, а всім тілом пробігли сирітки. На якусь мить, Нарайї захотілося притулитися до того, хто викликав такі емоції у неї, та побачивши обличчя альфи — вона відскочила від нього, наче вжалена й стала поруч з Норін. Остання не надала значення вчинку Нарайї, бо була втягнена в діалог Лавени на Мірели. 

Пихата Мірела не хотіла коритися наказам Лавени й сідати там, де дівчатам було відведено місце. 

— Бо я так сказала. — зрештою, відповіла Лавена, розвертаючись в іншу від Мірели сторону. 

Жінка явно не хотіла сперечатися з людською дівчиною, й витрачати на неї свій час. Та Мірела була б не Мірела, якби не спробувала відстояти своє. Інколи, це викликало в Нарайї захват — от таке вміння дівчини боротися за те, що вона хотіла. Та в більшості випадків — це викликало подив, гнів, злість та відчуття несправедливості. Бо Мірела ніколи не знала меж та кордонів, переслідуючи лише власні інтереси. І часто-густо це шкодило іншим. 

— А ви тут, хто? — голосніше аніж потрібно запитала Мірела, — Звичайна служка. — додала єхидно. Та це почули інші. Це почув майбутній альфа. І миттю пролетів кілька тих метрів, що розділяли його та Мірелу.