-12-

Вони повернулися до тих покоїв, де нещодавно готувалися до обряду. Левана вишукувала їх одну за одною й взявши зі столу пакунки, що були там попередньо заготовлені — сунула в руки. 

— Беріть та поспішіть перевдягнутися. За пів години буде святкування. — зрештою промовила жінка, віддавши останній пакунок. Мірела та Інара запищали від задоволення, широко всміхаючись. Вочевидь, що досі не розуміють свого становища!

Нарайя ж розгорнула пакунок й витягнула звідти щось схоже на сукню. 

— Яка чудова! — пробелькотіла поруч Норін, розриваючи свій пакунок. — Дякую… — прошепотіла вона до Левани за що отримала ліктем під бік від Мірели. 

— Ти чого? — запитала Норін, споглядаючи здивовано на дівчину. 

— Нічого такого, — буркнула Мірела, розглядаючи свою сукню, а тоді, глипнувши на сукню Норін, відібрала її у неї.  — Ця — буде моя! — заявила войовничо, відштовхуючи Норін подалі й прикладаючи до себе її одежину. 

— Але ж її дали мені, — заперечила Норін. Та Мірелу зовсім не турбувала думка інших, й вона сміливо зняла з себе верхній одяг та поспішила вдягти нову сукню.

 У Норін на очі накотилися сльози та воювати з Мірелою вона не наважилася. А тому, просто відійшла в найдальший кут та стала перевдягатися. Всі інші зробили теж саме. І тільки Нарайя ніяк не могла оговтатися від ситуації та зробити бодай щось. Мабуть, тому що знала — це останній крок перед стрибком в безодню. Адже вона чітко пам'ятала слова Лавени: “Сьогодні одна з вас ляже в ліжко з альфою”. І трапиться це, очевидно, одразу після святкування. 

Сьогодні одна з вас ляже в ліжко з альфою. — крутилося в голові, викликаючи непереборний страх, і дике бажання втекти звідси. 

— Чого стоїш? — запитала Лавена, та гніву в її голосі Нарайя не відчула, лишень легку роздратованість. Та й та кудись зникла, щойно Нарайя глянула на жінку. — Нам вже пора виходити. Поспіши. — додала жінка, — За кілька хвилин повернуся за вами. — і вийшла з покоїв, залишаючи дівчат самих. 

Тут й почалася справжня трагікомедія. Мірела та Інара сміялися та гучно обговорювали свої плани на альфу. Вони вже бачили себе головними тут, ігноруючи слова старійшини про те, що жодній з них не стати новою Луною. До них приєдналася і Бріна. Норін же продовжувала стояти в кутку, натягуючи на себе сукню Мірели.

— Як тільки закінчиться святкування, я потягну альфу до його покоїв, — промовила впевнено Мірела, і так голосно, аби всі дівчата чули, — І щоб ніхто з вас не намагався мені перешкодити, ясно? 

Інара та Бріна покірно підтакувати своїй подружці, Норін лише кивнула, а Нарайя закотила очі. Її найменше цікавив альфа, і для неї було б краще, якби він відразу вибрав собі наложницю, а їм би дав спокій та відправив додому. 

— Я буду першою, запам'ятайте! — додала Мірела, — І обов'язково стану Луною. — її впевненості можна було б позаздрити.

Нарайя була б щаслива, якби все закінчилося сьогодні, та на жаль, це було не можливо. І вона це розуміла, а тому, неквапливо й без завзяття  все-таки надягла сукню. Вона їй неймовірно пасувала, окреслюючи всі потрібні форми. Тканина була приємною на дотик. І навіть колір Нарайї сподобався. Бо таких дорогих суконь в її гардеробі не було. Було б звісно чудово мати можливість купувати собі щось краще, аніж потриманий одяг у крамничці бабусиної товаришки, та грошей на інше не було. Їхня сім'я ніколи не виділялася достатком, а останнім часом ледь зводила кінці з кінцями