-11-

— Руни прийняли вашу кров, аби вершити долю, — спокійнісінько промовив старий вовк та повернувся до того місця, де раніше сидів, — Вони стануть тим провідником, який визначить, хто з вас народить нащадка альфи.

— То нам тепер чекати поки вони визначать хто з нас стане Луною? — промовила Мірела настільки лагідним тоном, що Нарайї захотілось закрити вуха, аби не слухати цієї фальші.

— Не потрібно застосовувати магію рун аби знати те, що жодна з вас не стане нею, — хмикнув він і в цю мить Нарайя втішено посміхнулась. Видовище вартувало того. Чи не вперше хтось за увесь день зміг остудити запал дівчини.

— Але ж ми тут для того, щоб народити альфі нащадка. Нас все життя так виховували та готували до цієї почесті, — вперто заперечила Мірела, викликаючи лукаву посмішку на обличчі старого.

— Звісно-звісно, людські старійшини виконували договір. Тільки от їм відомо не більше, ніж передавалося з роду в рід. І це те, що наші предки повідомили їм.

— Тобто нашим предкам відомо лише частинку того, що відбувається за межею насправді? — запитала Бріна, яка до цього увесь день лише мовчки спостерігала.

— Розумне дитя, — всміхнувся старійшина, а у Нарайї пронісся холод по спині через усвідомлення того, що може бути ще щось страшніше того, що їм відомо.

— І що ж ми ще маємо знати? — знову атакувала питанням Мірела.

— Луною стати може лише вовчиця. Ми знайшли для цього гідну пару. Але перш ніж він одружиться, він має породити сильного нащадка нашого роду. Такий народжується раз в покоління від людської матері. Саме тому ви тут.

— Хіба не можна було обрати лише одну, гідну партію? Для чого нас тут аж п’ятеро? — здивовано мовила Мірела. Їй слова старійшини не подобалися найбільше. 

—  Вибирає доля, а не ми. У всьому є свої правила. Кров цнотливих дівчат, яких альфа має перетворити на жінок та спати з ними, поки одна з них не завагітніє. Дитя, народжене від людської жінки. Його мати, якщо є охота, може лишитись тут, як прислуга та бути поряд, коли маля зростатиме. Якщо ні, то вона повернеться до свого клану разом з іншими й, як інші, забуде про те, що тут було.

— Тобто, нам зітруть пам’ять? — нажахано перепитала Норін знову бліднучи. Нарайя, хоч і сама була шокована розповіддю старійшини, та все ж зараз почала більше хвилюватися за подругу.

— Лише ту частину, яка почалася в день відбору і закінчиться щойно одна з вас оголосить про те, що вагітна, — всміхнувся старійшина, — Гадаю цього достатньо на сьогодні. Все інше розповість Лавена. Сприймайте її як матір. Це спростить вам усім життя.

— І що нам тепер робити? — запитала Нарайя, коли старійшина з Кіліаном вийшли геть, а вони так і залишилися стояти. Шансу на те, що хтось її почує у натовпі, який розходячись шумно про щось говорив, не було. Проте, наче відповідаючи на її питання Лавена гучно скомандувала:

— Дівчата, йдемо зі мною. Вас потрібно підготувати. Сьогодні одна з вас ляже в ліжко з альфою.