-9-

— Якщо виживете… — набатом звучало в голові Нарайї, поки вона наносила мило на тіло та натирала ним шкіру. Невже є можливість померти через обряд й не мати взагалі можливості вибратися живою з цього пекла? 

— Божечки… — прошепотіла, ковтаючи сльози. Тільки б вижити! Витримати! 

— Хутко завершуйте, — почувся голос Лавени й Нарайя стала змивати з себе піну. 

За мить, вона вже окутувалася рушником та натягала на себе спідню білизну. Від страху їй було холодно й тіло вкрилося сирітками. Зуб на зуб не потрапляв. Вона тремтіла, та попри все, наче мантру повторювала собі, що не можна здаватися. Її чекає Кора, мама та Маверік. Вона впорається, вистоїть і обов'язково повернеться додому. І зробить все, аби Альфа не вподобав її. 

Коли дівчата одягнулися, Лавена роздала кожній з них по ланцюжку з різнокольоровими каменями. Що вони означали, Нарайя не знала, але річ була дуже гарною. 

— Дякую, — прошепотіла вона до помічниці. — А ви не знаєте, як себе почуває Норін? Вона буде з нами? — хвилювання за подружку також нікуди не зникло. 

— Буде. Вона вже там. — Лавена відкрила двері та жестом руки, запросила йти за нею. — Поспішімо, нас вже чекають. 

Лавена повела їх довжелезним коридором до величезної ошатної зали. В ній було вже чимало люду. І всі вони були в людській подобі . Серед присутніх Нарайя впізнала двох охоронців, Тео та якомога далі за ним стояла Норін. Дівчина була дещо схвильована. Але натягнуто усміхалася. 

Через всю залу тягнувся червоний килимок, по обидві сторони якого й стояли вовчиська. В кінці зали було щось схоже на трон, де вже сидів хтось. Враховуючи вік чоловіка — це був або один зі старійшин, або старий альфа, котрий мав передати владу синові. Точно сказати Нарайя не могла, бо не надто уважно слухала бабусю. І нині дуже шкодувала про це. 

— Станьте ось там, — скомандувала Лавена дівчатам, підходячи  до Норін і їй вручила ланцюжок з каменем. 

Щойно дівчата стали поруч одна з одною, в залу зайшли кілька молодих чоловіків в супроводі вожака. А те, що то їхній лідер відчула навіть Нарайя. Відчула й заледве стримала себе, аби не зойкнути. Бо молодий альфа дивився саме на неї. Очі в очі. Тілом пройшов спазм страху. Вона відступила крок назад, іще, іще, поки не вперлася спиною в Норін, котра стояла позаду. Горло здавило, а руки затремтіли. Її починало лихоманити. І в першу чергу через те, що погляд альфи не обіцяв їй нічого хорошого. Може саме про це й говорила Лавена?

А поки Нарайя роздумувала, що робити й куди втікати, альфа перетворився на вовка й миттю опинився поруч. Втягнув носом повітря біля неї та грізно загарчав. Обійшов всіх дівчат, а тоді знову перетворився на людину. В очах продовжував палахкотіти вогонь. Він обпікав, навіть без того, аби альфа торкався її, Нарайї. Дівчина була перелякана не на жарт, адже не знала, що так розізлило вовка й не хотіла померти раніше часу. 

— Що трапилося, альфа?

До них підбіг Тео. 

— Цю для чого взяли? — він тицьнув пальцем в Нарайю, наче вона була якийсь непотріб. 

— Що значить для чого? — здивувався Тео, хмурячи лоба. Всі присутні довкола мовчали, затамувавши подих. 

— На ній чужий запах. Вона… — рикнув альфа. У Нарайї очі на лоба полізли.