-8-

Поки вони йшли вулицею до замку, котра нагадувала звичайнісіньку сільську вулицю, Нарайя розглядала все довкола. Вона вишукувала щось чи когось знайомого, або хоча б натяк на те, що вихід з цієї тюрми все ж є. Та довкола була лише пуста вулиця та будинки. Де-не-де якась крамничка з одягом, щось на подобі пекарні, лавка з продуктами, а ось і школа. Дідько, школа! Не думала дівчина, що цим вурдалакам потрібна наука. Аж сміятися захотілося, та вона стрималася. Бо той, що ніс на руках Норін весь час слідкував за нею, наче підозрював у чомусь. 

Нарешті діставшись замку, Нарайя вразилась. Він був ще величнішим, аніж вона гадала. З одного боку був сад, а з іншого — щось на подобі їхнього вогнища. Тільки довкола були ще й лавки, а посередині невеличка сцена. Вона хмикнула й попрямувала за охоронцями. Ті тільки те  й робили, що підганяли її. 

— Я віднесу цю до покоїв, і накажу, аби Гвендалін оглянула її. А ви ведіть дівчат до Лавени. Варто розпочати якнайшвидше приготування. До обряду залишилось дві години. 

По спині Нарайї пройшов холодок. Нутрощі стисло в ріг. Вона покосилася на охоронців, але слідувала далі, крадькома розглядаючи замок зсередини. І заодно запам'ятовувала дорогу, куди її вели. Можливо, колись знадобиться. 

— Вони всі ваші, — смішкувато промовив один з охоронців, в момент, коли перед ними постала миловидна жіночка віку мами Нарайї. 

— Тільки чотири? — здивувалася жінка. 

— Є ще одна, але вона знепритомніла і Тео відніс її до Гвендалін. Хай перевірить. 

Жінка розуміючи кивнула та відкрила двері в одну з кімнат. 

— Сюди, — вказала пальцем. 

Мірела та Інара зайшли першими. Оглядалися довкола, перешіптувались. Здавалося, що їх не викрали у родин, не змусили йти на дурний відбір, а відправили на відпочинок. Шалені!

— Мене звати Левана, — тим часом продовжила жінка. — І я буду вас готувати до відбору. — Нарайя напружилася. З цим словом у неї тепер лише найнегативніші відчуття. 

— А розкажете нам, як все проходить? — зацікавлено запитала Інара.

— Ой, та що служниця може знати?! — зухвало прорекла Мірела. Вона завжди була пискатою та невихованою. Та й не дивно. Вона була внучкою одного зі старійшин. І з найбагатшої родини в їхньому поселені. Мала все, чого хотіла. 

— Може, я щось і знаю, — спокійно відповіла Лавена. — А може і ні. — вона знизала плечима. 

— Ну то якщо не знаєш, то нащо патякати? — вибухнула гнівом Мірела. — Краще покажи, що робити та веди нас на відбір. Я хочу побачити альфу. І диви, не обмани мене, бо як стану луною, то можу вигнати тебе звідси. 

Нарайя широко розплющила очі та прочинила рота. Вона звісно не любила вовків, та й не хотіла бути тут, з ними. Однак Лавена не видавалася їй загрозою. І точно вже не заслуговувала на таке нахабство зі сторони Мірели. 

— Подивимось. — тільки й сказала Лавена, тицяючи в руки дівчат пакунки з миючими засобами. — Спочатку, вам треба помитися й змити з себе зайвий запах. Потім, прийдете сюди та ми вас вдягнемо в щось пристойніше. — Всі дружно оглянули свій одяг. — А потім буде проведено обряд посвяти та знайомство з альфою. Після чого застілля та танці. — Мірела та Інара задоволено закивали головами. Дурні! —  Якщо виживете. — сухо додала Лавена та попросила всіх йти митися.