-5-

Здавалося, вовк почав втрачати терпіння й тихо загарчав. Можливо, це чула лише Нарайя. Можливо, ніхто не осмілився поглянути на нього. Адже всі досі дивилися на дівчину. І їй не лишалося нічого іншого, як підкоритися. 

Десь позаду почувся схлип Кори. Та Нарайя не поверталась. Адже там ще був Маверік. Її коханий, який обіцяв дочекатись та повернути її. Вона боялась, що не втримається й теж заплаче.

Зрівнявшись з Мінсі Нарайя випадково зіштовхнулась з дівчиною. Це виглядало трохи дивним та вона подумала, що від розпачу не дивилась, куди йде. Пробурмотівши вибачення, вона обійшла Мінсі та попрямувала до інших дівчат.

Старійшина продовжував говорити. Та Нарайя не слухала його. Дзвін у вухах заглушував все. Навіть власні думки. Голоснішим було хіба гупання серця. А ще запах. Надто знайомий. Та зараз їй було мало важливо звідки він долинає.

За думками вона не зогляділась, як усі вони підійшли до межі. Вона раніше часто бувала неподалік неї та лише зараз побачила її коливання та вібрації. Виглядало так, наче це вітер колише гілками та деревами.

Два вовки на половину увійшли за межу, ставши так, що поміж них утворився вузький коридор, яким одна за одною проходили дівчата. Нарайя й тут не поспішала. Сподівалась, що вовк передумає й поверне Мінсі. Та дива не сталось. Якось миті їй наче почулось тихе фиркання, а тоді вовк підштовхнув дівчину до проходу та пішов слідом за нею. Тим самим відгороджуючи усі думки про втечу.

Щойно її ноги переступили за межу, як тіло пройняв холод. Він забрався під не зовсім теплу кофтинку й змусив шкіру покритися сирітками. Нарайя затремтіла та обійняла себе за плечі. Грудину наче здавило, а горло стисло спазмом. Від страху та невідомості підкошувалися ноги. Та вона продовжувала йти, плентаючись в самому кінці їхньої маленької групи. 

Йшла й не йняла віри у те, що трапилося. Все досі здавалося сном. Та ні, кошмаром. Бридким, страхітливим, нічним жахіттям, котрим лякають дітей. Але ж вона не дитина. І про вовків чула з розповідей бабусі. І чому вона їй не повірила? Чому не розпитала детальніше? Можливо, тоді б вона мала шанс уникнути такої долі?

На очах забриніли сльози. А серце огорнув смуток, наче його стисли стальними лещатами. Нарайя відчула легку задуху. Здається, у неї починалася паніка. Та дівчина заборонила собі це, й зціпивши зуби, намагалася дихати рівномірно. Вона мусить щось вигадати, аби уникнути тієї участі, котру їй готували старійшини та старі дурні закони. 

Раптово, перед очима замайорів замок. Великий та височенний, він розміщувався на одному з пагорбів, а довкола було чимало будинків менших розмірів. Мабуть, це й було поселення вовків. Всього Нарайя нарахувала з вісім пагорбів, оточених кам'яним муром. 

Десь в кутку від усіх будиночків знаходилася будівля смутно схожа на церкву, а навпроти щось подібне до того адміністративного будинку, що мали у власності їхні вожді. З іншого боку поселення був чи то сад, чи то ліс. Розгледіти дівчині не вдалося, адже її штовхнули у спину, змушуючи продовжувати шлях. Прикусивши губу, Нарайя подумки огризнулася, але жоден звук не злетів з її вуст. Адже їй варто бути стриманою, уважною та діяти розсудливо. Криками та образами вона нічого не доб'ється. Як мінімум їй заклеять рота, або й гірше — замкнуть в підвалі.