-3-

Гаряча долоня коханого, яка торкнулась оголеного тіла, змусила відкинути всі думки та зосередитись та відчуттях, які змушували її плавитись наче шоколад під сонцем. Її сонцем був він — чоловік, якому вона обіцяла душу й тіло. Чоловік, який змушував всміхатися та бачити яскраві сни. Чоловік, з яким вона була певна, що буде в безпеці та не буде обманутою.

Поки пальці однієї руки вимальовували дивні візерунки по спині та животі, інша рука опустилась на груди дівчини й почала їх стискати. А тоді взагалі пірнула у виріз розтягуючи його й вивільняючи груди. Прохолодне повітря змусило їх верхівки миттєво затвердіти. Маверік, наче хижак, облизав вуста й мить порозглядавши їх, поцілував спершу одну, а тоді іншу вершину.

З горла Нарайї вирвався черговий хриплий стогін. Однак зараз вона вже мало стримувала його. Насолода разом з кров’ю просочувалась в кожну частинку її тіла, даруючи нові відчуття. Слідкуючи за ними навіть не відразу зрозуміла, коли рука Маревіка опинилась поміж інтимних пелюсток, а тоді він пірнув пальцем в глибини її тіла та почав ним рухати, даруючи нові та незвідані відчуття. Водночас притискаючись своїми стегнами до неї.

Захлинаючись від нових відчуттів вона припинила аналізувати, які саме емоції та в якій частині тіла вона відчуває. Віддавшись пристрасті, хаотично проводила руками по грудях та животі Маверіка, які теж частково оголились. В цю мить, попри їх роз’єднаність, їй здавалося, що вони от-от стануть єдиним цілим. Зникло все: і звуки й відчуття й реальність. Були лише вони двоє.

Та реальність ввірвалася в їхнє життя швидше, аніж вони думали. Крізь закладені від пристрасті вуха до них долинув звук сурм. Відсахнувшись, Маверік оглянувся та прислухався. Нарайя, не відразу зрозумівши, що сталося, якийсь час просто оглядалася навколо. Навіть промайнула думка про те, що їх застукали. Але ні, навколо не було ні живої душі. Це було чітко видно, адже вже почало світати й перші промінці сонця почали заглядати до лісу.

Звук сурми повторився. І тут сумніву не було. Старійшини збирають поселення. Всі, хто міг ходити та був старший восьми років мав з’явитися біля священного кола і горе тому, хто не з’явиться.

Переглянувшись, вони швидко привели свій одяг до ладу, та коротко поцілувавшись на прощання, розбіглись в різні сторони. Кожен до своєї сім’ї з якою мав з’явитися на зборах.

Влетівши в вікно хатини Нарайя зустрілась зі зляканим поглядом сестри. Тицьнувши їй в руки смаколик, вона швидко накинула одяг, який Кора завбачливо їй підготувала.

— Мама вже квапила нас, — сказала тремтячими вустами, — Як гадаєш, що могло статися?

— Не знаю, мила. Та скоро дізнаємось. Ходімо швидше, — якомога спокійніше промовила дівчина, беручи сестру за руку. Хоч в грудях було неспокійно. Такий же неспокій вона встигла помітити в очах матері, коли вона знову йшла по них.

Так і тримаючись за руки сестри разом з батьками йшли до центру поселення. Тут зібралось чимало людей і всі перешіптувались намагаючись зрозуміти чому їх тут зібрали. Старійшина не поспішав говорити, як і виходити в центр кола, як це робив зазвичай.