Нічні тіні

Я прокинулася від холоду. Вузол на зап’ясті пульсував так, ніби бився власним серцем. У кімнаті панувала тиша, тільки за вікном шумів нічний вітер, стукаючи в старі шибки. Арі спала, тихо сопучи в подушку, і я вже хотіла перевернутися на другий бік, коли відчула: у повітрі щось не так.

Стіни Академії завжди дихали вночі, але цього разу дихання було чуже, важке, з відтінком чужої волі. Я піднялася, обіймаючи себе руками.

Тінь біля вікна ворухнулася.

— Хто тут? — голос зірвався на шепіт.

— Нарешті, — пролунало з темряви. — Ми чекали.

З напівмороку вийшли двоє старшокурсників. Я бачила їх на лекціях — брати-близнюки з Східного відділення. Їхні вузли світилися однаковим синюватим полиском, і від цього у мене мороз пробіг хребтом.

— Ви що тут робите? — я намагалася звучати впевнено, але голос зрадницьки тремтів.

— Те, що мала зробити ректорка, — холодно сказав один. — Ти небезпечна. І ми не дозволимо тобі знищити Академію.

Його брат посміхнувся, криво й зухвало:
— Або доведи, що ти сильніша за чутки.

Їхні тіні зірвалися з підлоги, дві потужні постаті, що закружляли по кімнаті. Арі тихо застогнала у сні, коли чорні пасма лягли їй на обличчя, затягуючи ще глибше у марево.

— Відпусти її! — крикнула я.

— Зроби щось, — під’юджував другий. — Де твій Каель? Він завжди поруч, чи ти без нього безсила?

Ці слова боляче вдарили. Вузол на руці стиснувся, і я відчула, як сила сама проситься назовні. Крейди під рукою не було — я схопила уламок вугілля з підсвічника й тремтячою рукою почала креслити коло на підлозі.

Тіні били з усіх боків. Я відчувала їх, наче крижаний дощ. Лінії ледь встигала замикати. Моя власна тінь вирвалась і зіштовхнулася з їхніми. Удар був такий сильний, що вікна задрижали.

— Бачиш? — засміявся один. — Вона втрачає контроль!

Моє коло тріскалося, лінії гасли. Тінь поводилася не як покірна істота, а як дика тварина. Я вже не знала, кого стримую: їх чи саму себе.

І тоді — різкий голос.
— Досить!

Двері розчахнулися. Каель увійшов так, що вогні ламп здригнулися. Його тінь не мала форми — лише суцільне сріблясте сяйво.

Хлопці завмерли. Я бачила, як їхні вузли тремтіли, мов струни, налякані його присутністю.

— Геть, — сказав він тихо.

Вони кинулися до виходу, навіть не озираючись. Коли двері грюкнули, у кімнаті лишилися тільки ми.

Я стояла серед уламків власного кола, задихаючись. Тінь ще виривалася, мов пес на ланцюгу. Каель підійшов і доторкнувся до мого вузла. Це був не просто дотик — наче він одним рухом забрав на себе частину моєї сили. Тінь зникла, впавши всередину мене.

— Я попереджав, — його голос був рівний, але в очах палало щось небезпечне. — Ти ще не готова.

Я хотіла пояснити, що вони самі прийшли, що я не шукала цього бою. Але губи не слухалися. Лише одне вирвалось:
— Вони могли вбити Арі.

Каель подивився на ліжко, де подруга спала, навіть не підозрюючи, як близько була до загибелі.
— Вони за це заплатять, — сказав він коротко.

Я ковтнула клубок у горлі. Його тінь ще відчувалася на моїй шкірі. Було страшно. Було солодко.

Вранці Академія гуділа. Хтось бачив, як хлопці виходили з нашого крила блідими, наче після смерті. Хтось чув крик, що рознісся коридорами. Чутки множилися, як завжди.

— Вона справді небезпечна, — шепотіли одні.
— Вони самі на неї напали, — обурювалися інші.

Я йшла між ними, і кожен погляд був наче кинджал у спину. Арі тримала мене за руку, але навіть її теплі пальці не могли приховати холод всередині.

На занятті ректорка промовчала. Лише погляд її був важким, як криця. Вона знала. І не сказала ні слова.

А ввечері, коли всі розходилися по кімнатах, я почула кроки позаду. Озирнулася — Каель.

— Мені варто боятися? — запитала я.

Він підійшов ближче, так, що між нами залишилося лише подих.
— Боятися — завжди правильно. Але іноді це єдиний спосіб вижити.

Його очі блиснули. Я хотіла відступити, але не змогла. Вперше я зрозуміла: найбільше я боюся не втратити контроль над тінню. А втратити його.

Тієї ночі я знову не спала. Сиділа біля вікна, дивилася на тумани, що обіймали башти, й думала: що страшніше — вороги серед учнів чи те, як легко моє серце віддає силу не тіні, а йому.