Глава 22.1

ГЛАВА 22

Блаженство моє тривало недовго. Не встигла й повіки стулити, як мене вже тормошили. Дивно, але навіть ті кілька хвилин, що провела у відключці, відновили сили. Нехай не до кінця, але я вже не відчувала себе так, наче по мені самохідний екіпаж проїхався.

Шейріс допомогла підвестися, і ми покрокували до інших адептів, які вишикувалися неподалік. На відстані вже з’явилася постать майстра Кулака. Я приречено подумала, що зараз почнуться нові випробування. Відчуття невагомості і сили в м’язах зникло, наче й не було.

Я несміливо торкнулася духа-хранителя, але вловила лише слабкий відгук. Схоже, сьогодні мій ліміт звернень до симбіонта вичерпаний. Тренування вимотало і його також.

Напівдемон наближався до нас з таким непроникним виглядом, ніби геть-чисто був позбавлений будь-яких емоцій. Або сприймав нас як пусте місце. Гадаю, друге, швидше за все, ближче до істини.

Не очікуючи команди викладача, ми вишикувалися по п’ятірках і виструнчилися, як навчав лорд Фармін. По губах майстра Кулака ковзнула ледь помітна усмішка. Але це було так швидко, що вже через секунду ми знову побачили кам’яну маску. Асоціації з каменем лише посилювали грубість рис і абсолютно лиса голова.

Майстер Кулак звів руки за спиною, зчепивши їх у замок, і став повільно проходжатися вздовж наших рядів. Подивившись на мене, чомусь скривився.

– Хіба вам не сказали звернутися до цілителя до мого заняття?

Я здивувалася від несподіванки. Тут, ніби за командою, виникли неприємні відчуття, яких не помічала у тому дивному стані. Біль у лівій частині чола і стягнутість шкіри через кров, що запеклася. Точно! Я ж подряпалася об колючки, коли пролазила під сіткою.

Бігцем поглянула на інших адептів і зрозуміла, що решта все ж таки привела себе до ладу. Нехай не всі, судячи з синців і подряпин, зверталися до лазарету, але, принаймні, кров витерли. Рудий взагалі сяяв як нова монета. Мабуть, магістр Дондер, що завідував лазаретом, добре над ним почаклував.

– Це дрібниці. Подряпина, – поспішно сказала я.

Майстер Кулак не удостоїв реплікою у відповідь і став перед строєм.

– Спочатку я хочу зрозуміти ваш теперішній рівень, – заговорив він гучним голосом. – Треба розуміти, наскільки все кепсько, – куточки губ знову піднялися в легкій усмішці. – Потім займемося відпрацюванням ударів по опудалах. Якщо, звісно, у нас залишиться на це час, – судячи зі скепсису в голосі, він сумнівався у цьому. – Для початку розіб’єтеся по парах із приблизно рівними супротивниками. Поки що зі своїх команд. Третій учасник із середніми силами буде змагатися з таким самим членом іншої п’ятірки. Кожна команда зараз має виставити перших добровольців. Поєдинок триватиме хвилину. Якщо один із супротивників опиниться на землі, закінчиться достроково для цієї пари. Почнемо із найсильніших? – запропонував він.

Чи варто говорити, що в нашому випадку ніхто навіть не сумнівався, хто увійде до пари. Вперед виступили Лоран та Едвін. Причому якщо перший усім виглядом демонстрував абсолютну самовпевненість, то другий здавався зніяковілим. Цікаво, він взагалі наважиться вдарити улюбленого братика хоча б раз?

Коли всі шість пар супротивників вишикувалися перед викладачем, він засік на наручному годиннику час і дав команду діяти.

За поєдинками приблизно рівних по силах спостерігати було цікаво. Я помітила, що битися вони всі вміють непогано. Перевага коливалася у бік то одного, то іншого. Але, звісно, найбільшу увагу наша п’ятірка приділяла Лорану та Едвіну. Як я і припускала, другий навіть не намагався вдарити брата. Лише ухилявся від його чітких та стрімких ударів. Вразило, скільки спритності було в на вигляд важкому тілі напіворка. Лорану жодного разу не вдалося його навіть зачепити. І видно було з роздратованого обличчя дроу, як його це дратує. Схоже, він і сам чудово розумів, що якби Едвін бився на повну силу, то результат поєдинку був би вирішений наперед.

Коли закінчилася хвилина і гучний голос майстра Кулака віддав команду припинити бій, супротивники завмерли. Лише в одній парі можна було присудити чисту перемогу. Ельмер сильним ударом уклав суперника на землю. В інших виявилася нічия. Втім, це я так гадала. Майстер Кулак розклав по поличках помилки кожного. І виявилося, що він оцінював не лише результат, а й саме ведення бою. Коли дійшла черга до наших двох, викладач гмикнув.

– Адепте Горд, це виглядало як справжє знущання. Ну не можна так явно демонструвати супротивнику його повне безсилля перед вами!

Едвін почервонів. Лоран навпаки побілів, що на контрасті виглядало особливо кумедно.

– Так-так, адепте Вільмосе, вам потрібно довго і посилено працювати, щоб досягти того рівня, який є у вашого супротивника зараз.

Ох, уявляю, що коїлося в душі самовпевненого дроу! Сповнений ненависті та люті погляд негайно спрямувався на зовсім нещасного напіворка. Здавалося, той ледве стримується, щоб не розплакатися. Вкотре подумала про те, наскільки оманливою буває зовнішність. Навіть під горою м’язів може ховатися м’яке та чутливе серце.

– Встати до строю! – скомандував майстер Кулак і цього разу викликав найслабших із п’ятірки.

Ми з рудим, не чекаючи на понукання інших, виступили вперед.

Адепти, які стояли позаду, не могли не прокоментувати наш колір волосся і фізичний рівень. Схоже, їм не так цікаво було спостерігати за своїми, як за нашим поєдинком. Крістора після ганьби на смузі перешкод тепер сприймали не інакше як блазня. Обличчя вже розпливалися в усмішках у передчутті нової втіхи.