Глава 20.1

ГЛАВА 20

А далі на нас чекали вправи на всі групи м’язів, у тому числі й багатостраждальні ноги. Мій дух-хранитель зробив усе, що міг, і я з останніх сил робила жалюгідні спроби не відставати від решти. Трохи порадувало, що наприкінці пекельного тренування видохлися вже всі. Але, звичайно, до ступеня виснаження мене та рудого їм було далеко.

Тепер розумію, чому люди у Темній Академії – рідкість! Схоже, у мого духа-хранителя чудове почуття гумору, раз він вирішив, що я зможу все це витримати. Хоча, може, йому й на думку не спадало, що я наважуся вступити на військовий факультет.

Заняття тривало три години, про що нам після закінчення оголосив Чарунчик. Навіть зволив похвалити, сказавши, що ми чудово впоралися. За деяким винятком, звісно. При цьому він виразно поглянув на мене та рудого.

– Тепер у вас вільний час, – сказав він. – Раджу насамперед після того, як приведете себе до ладу, дізнатися графік занять. Гадаю, декан уже склав його та вивісив у холі навчального корпусу. Потім можете бути вільними. Сходіть у місто або ще чимось займіться.

Сходити в місто? Він що знущається? Яке там місто, коли тут хоч би до своєї кімнати доповзти?! Я пригадала про те, що хотіла зайнятися підробітком, і посміялася з себе. Якщо після кожного тренування повертатимуся в такому стані, то підробіток точно не світить. І щось мені підказувало, що це лише квіточки! Навряд чи нам сьогодні дали таке ж навантаження, як і студентам старших курсів.

Я мало не плакала, коли ми з рудим, тримаючись одне за одного, попленталися в Академію. Коли в черговий раз один із нас спіткнувся і ми повалилися на землю, викликаючи в інших слабкі смішки (на повноцінний регіт сил ні в кого не залишилося), Лоран не витримав і схопив мене за зап’ястя. Ривком поставив на ноги, потім підхопив на руки і поніс до гуртожитку. Слідом почувся похабний свист Ельмера, який схвалив дії приятеля. Але я зараз навіть пручатися не могла.

– Гей, ти ж сам ледве на ногах тримаєшся, – для вигляду запротестувала, блаженно обм’якаючи в міцних обіймах.

– Краще замовкни, – процідив Лоран, і я зрозуміла, що він уже на межі. – І не думай, що це щось означає. Просто якщо зламаєш собі ногу, коли вкотре впадеш, постраждає вся команда.

Я ображено засопіла і крадькома покосилася через його плече на інших, що волочилися за нами. Побачила, як рудий тепер спирається на Едвіна, і посміхнулася обом. Відповів лише Крістор. Напіворк, як і раніше, ображався. Навіть із Шейріс, яка йшла з ним поруч, не заговорював. Ну і твердолобі наші хлопці! Зітхнула, але вирішила, що рано чи пізно все налагодиться.

Не налагодилося. Ми лежали кожен на своєму ліжку і мовчали. Хлопці, щоправда, перед цим знайшли в собі сили сходити до душової. Нам же з Шейріс доводилося чекати, поки зменшиться потік охочих. Та я й навіть зраділа невеликому перепочинку. Зараз і підвестися не могла. Як же боліли м’язи! Буквально кожна клітина тіла вила від надмірного навантаження.

Едвін, як найвитриваліший з нас, першим прийшов до тями і зголосився сходити записати графік занять. Ніхто заперечувати не став, усі були йому тільки вдячні.

Коли напіворк, повернувшись, оголосив список, з наших вуст вирвалося дружне зітхання. Заняття із загальної фізичної підготовки були щодня. Щоправда, не по три години, як сьогодні, а лише по півтори. Але це мало втішало. Графік був побудований так, щоб кожного ранку ми займалися розвитком своєї фізичної форми. Це ми мали робити до одинадцяти. Потім вільна година на обід та відпочинок. А з дванадцяти до трьох – теоретичні заняття.

Виявляється, наше навчання не включало лише військові навички. Ми повинні були отримати загальні знання з цілительства, теоретичної та прикладної магії, а також інших дисциплін, які не є профільними в Темній Академії. Зрозуміло, все це без поглиблення. Лише для того, щоб ми отримали загальне уявлення і не були повними невігласами.

Побачивши, що двічі на тиждень передбачаються заняття з цілительства, я відчула, як серце схвильовано забилося. Хоча з чого взяла, що вестиме його у нас сам ректор? Ця думка трохи зменшила радість, але все ж таки не погасила несміливу надію. Саме вона все ж таки надала сил і окрилила настільки, що я змусила себе піднятися з ліжка. Всі бажаючі хлопці вже прийняли душ, і ми з Шейріс отримали можливість освіжитися.

Повернулися до кімнати набагато бадьорішими. І все одно я дуже сумнівалася, що завтра зможу хоч крок зробити. Навряд чи біль у м’язах пройде за одну ніч.

Коли у двері тихо постукали, я здригнулася, побоюючись нових неприємних сюрпризів. Судячи з того, як перезирнулися Лоран з Едвіном, вони подумали про те саме. Раптом сюди вирішив заявитися Шейн?

Дроу подав знак напіворку підійти до дверей, і той негайно кинувся виконувати наказ. Вкотре подумала про те, як мене це дратує. Ну чому він не може поводитися не як слуга? Адже вони з Лораном тепер в однаковому становищі!

Ми всі напружено дивилися на двері, затамувавши подих. Але тільки-но вона розкрилася, я залилася сміхом, що змінив нервову напругу. Шейріс, забувши про біль у м’язах, радісно зіскочила з ліжка і кинулася назустріч нашим новим подругам.

– Дора, Лін!

– Можна до вас? – трохи збентежено косячись на Лорана, який дивився на них з неприязню, запитала ельфійка.

– Звичайно, заходьте! – Шейріс схопила обох за руки і потягла всередину. – Хлопці, познайомтеся, це Дора та Лін. Вони навчаються на другому курсі, – тараторила вона, не зважаючи на кам’яні обличчя хлопців. – А це Лоран, Едвін та Крістор.