Глава 10.2

Я поклала пакунок на підлогу і рішуче скинула мантію. На оточуючих намагалася не дивитись зовсім – так було легше. Переконувала себе, що їм вистачить порядності не дивитися. Наївно, звісно, але тільки це утримувало від нового спалаху дикого сорому.

Стоячи в спідній білизні, на щастя, скромній і непримітній, я поспішно витягала з пакунка форму. Уявляю, як зараз усі критично оцінюють мою фігуру. Поряд із Шейріс, високою і міцною, з крутими стегнами і пишними грудьми, я, напевно, здавалася підлітком. Нехай на зріст не така вже маленька, але зовнішня крихкість змінювала сприйняття. Тоненька талія на контрасті все ж таки створювала видимість округлості стегон і не дуже великих грудей. Ноги здавалися занадто довгими і худими. Я поспішила натягнути на них штани спортивної форми.

– Якщо чесно, Таріне, друже, ти влаштував випробування швидше нам, ніж адептці! – почувся глузливий голос Чарунчика, як я обізвала лорда Фарміна.

Піднявши погляд, я спалахнула до коріння волосся. Вже абсолютно всі адепти перевдяглися і тепер самим безцеремонним чином витріщалися на мене. Викладачі теж і не думали відводити очі. Сволоти стурбовані! Навіть декан дивився похабненько так, неквапливо ковзаючи поглядом по моїй фігурі. Подумки вилаявшись, я поспішно опустила голову.

Щоб відволіктися, змусила себе подумати про форму, яку вдягаю. Облягаючі, як друга шкіра, низ і верх, що повністю закривали тіло від середини шиї до щиколоток і зап’ясть. Згадала, що така тканина виготовлялася з ниток, створюваних бримерами – хробаками із світло-ельфійських світів. Шерсть, що отримувалася при цьому, цінувалася високо, але цілком цього заслуговувала. При зовнішній невагомості одяг з неї виходив неймовірно міцний і добре захищав від холоду чи спеки, підлаштовуючись під температуру тіла і навколишнього середовища. Воїни одягали її, вирушаючи у довгі походи, прикриваючи згори легкою кольчугою.

Втім, думка про те, наскільки такий одяг зручний, не втішала. Вона так обліпила моє тіло, що жодна його деталь тепер не приховувалася від чоловічих поглядів. Я взула короткі чобітки зі зміїної шкіри, переконалася в тому, що пучок волосся все ще міцний, і, нарешті, підняла голову. Похмуро обвела очима викладачів, даючи зрозуміти, що готова.

– Запізнення на п’ять хвилин, – відчеканив декан, продовжуючи ковзати поглядом по моїй фігурі, що особливо бентежило.

– Може, пробачимо дівчинку на перший раз? – заступився за мене Чарунчик, лагідно посміхаючись.

– Тут немає дівчаток чи хлопчиків, – процідив лорд Байлерн, звертаючи загальну увагу на себе, від чого я полегшено зітхнула. – Є адепти, які виконали чи не виконали наказ. Ваше ім’я, адептко! – я здригнулася, зрозумівши, що він знову звертається до мене.

– Летті Тіррен, – пролепетала, відчуваючи, як руки починають трястися. Що за покарання він вигадає для мене?

– П’ять віджимань за кожну хвилину, протягом якої ви змусили нас чекати.

– Двадцять п’ять? – уточнив Чарунчик. – Чи не занадто? Таріне, та вона й трьох не зробить!

Його одарили таким звірячим поглядом, що він вирішив за краще замовкнути. Розвів руками, винувато дивлячись на мене – мовляв, вибач, люба, я зробив усе, що міг.

Знову заливаючись фарбою від нового приниження, я опустилася на підлогу, розуміючи, що якщо зволікатиму, стане тільки гірше. Звичайно, певна фізична підготовка в мене була – заняття танцями входили до обов’язкової програми навчання шляхетної леді. Але там задіяні дещо інші групи м’язів. Та й я ніколи в житті не віджималася. Лише приблизно уявляла, як це треба робити. Бачачи, як я невпевнено намагаюся підвестися на ліктях, декан приречено зітхнув.

– Хто-небудь покаже цій ніжній квіточці, як треба віджиматися?

Я не змогла приховати невдоволеної гримаси, коли з юрби адептів вийшов Лоран. Зневажливо посміхаючись, він опустився на підлогу і швидко зробив кілька віджимань. Схоже, хлопець добре підготувався до навчання в Академії, чого не скажеш про мене. Втім, у мене й думки не виникало, що я взагалі сюди можу потрапити. А тим більше на військовий факультет!

З виглядом переможця Лоран знову приєднався до інших, а декан зневажливо звернувся до мене:

– Зрозуміли, як треба, адептко Тіррен?

Стиснувши зуби, я кивнула і спробувала повторити. Порадувало, що п’ять разів все ж таки вийшло. Але на шостому руки так затремтіли, що я кулем звалилася назад на підлогу.

– Жалюгідне видовище, – зітхнув майстер Кулак. – Фарміне, на тебе чекає нелегка робота, – сказав він викладачеві загальної фізичної підготовки.

– Якщо вона взагалі знадобиться, – гмикнув декан. – Адептко, ви впевнені, що дійсно обрали підходящий факультет?

Я вже не була впевнена ні в чому! Хотілося провалитися крізь землю, плюнути на все і піти. Єдине, що утримувало на місці – розуміння, що цим лише порадую всіх цих самовдоволених чоловіків.

Коли до мене підійшов Чарунчик, сів навпочіпки поруч і схилився наді мною, я з подивом подивилася в його обличчя, що світилося дружелюбністю. А цьому чого треба? Знайшов час клини підбивати!

– Згадай про те, що в тобі дух-хранитель. Довірся йому. Намацай зв’язок. Дух зможе знайти в тобі приховані резерви, – промовив він тихо.

– Сумніваюся, що в мене взагалі є ці резерви, – зітхнула я, але все ж таки кивнула.