Глава 2

ГЛАВА 2

Коли я вибігла з покоїв ректора, по щоках градом котилися сльози. Я навіть дороги не розрізняла, просуваючись коридором до сходів. А потім зовсім зупинилася і притулилася до стіни.

Як у такому вигляді спуститися, знаючи, що там купа народу? Почнуться розпитування, здогадки, плітки. А цього «добра» мені й так вистачає!

Ні, треба спочатку заспокоїтися і тільки тоді спускатися. Повільно опустилася на підлогу, ковзаючи спиною по стіні. Обхопила коліна руками й уткнулася в них обличчям. Глибоко вдихала і видихала, намагаючись зупинити потік сліз. Але вони ніби жили власним життям і продовжували котитися з очей.

Від досади я сильно прикусила нижню губу, але це мало допомогло.

Знову й знову прокручувала в голові розмову з коханим. Думала про те, що могла б зробити по-іншому. І знаходила багато слів, які тоді так і не здогадалася сказати. Та треба було просто кинутися йому на шию, зрештою! Цілувати до тих пір, поки не зрозуміє, як сильно я його кохаю і які несуттєві всі наші непорозуміння.

Я страдницьки зітхнула, розуміючи, що не наважуся знову туди повернутися і зустрітися з презирством і холодом у його очах.

Треба змирится з тим, що я програла. Як казав декан Байлерн: шкодувати до кінця своїх днів про те, що втратила. Він наче передчував такий фінал. На моїх губах з’явилася гірка посмішка, викликаючи новий потік сліз.

Коли поруч пролунало делікатне покашлювання, я навіть не відразу відреагувала. Здалося, що мені просто почулося. Я взагалі ніби перебувала не тут. Зовсім забула, що сиджу в коридорі житлового крила Темної Академії, де будь-якої миті хтось може з’явитися. Ось і дочекалася!

Усвідомлення реальності увірвалося наче різкий порив вітру. І я поспішно підняла голову, витираючи сльози і гарячково міркуючи, як пояснити те, що сиджу тут і плачу.

Але всі можливі пояснення застрягли в горлі, коли я побачила, хто переді мною. Мабуть, найгіршого продовження цього жахливого вечора важко собі й уявити! Наді мною стояла леді Ніона Дарбірн власною персоною!

Чорний гумор, що раптом прокинувся в мені, відсторонено зазначив, що в цій ситуації можна знайти одразу дві хороші речі. По-перше, синочка з цією збоченкою немає, як і взагалі когось іще – менше свідків моєї ганьби. По-друге, навряд чи зараз я можу її зацікавити: з розпухлим від сліз обличчям та почервонілими очима.

Я навіть знайшла в собі сили заговорити першою, приховуючи збентеження:

– Що ви тут робите? Гостям сюди не можна.

Леді Ніона витягла з потайної кишені на сукні бездоганно білу хустку з вишитими на ній літерами «НД» і простягла мені. Схоже, сьогодні я поб’ю рекорд із марання чужих хусток! Повагавшись, все ж таки взяла її і витерла мокре обличчя.

Схиливши голову набік, жінка спостерігала за мною, а я не могла розгадати виразу її обличчя. Тільки через півхвилини вона все ж таки зволила відповісти на моє запитання:

– Лорд Стайлір люб’язно дозволив мені провести ніч в Темній Академії. Завтра доведеться виїхати рано. Так що ваш ректор був настільки добрим, що не захотів завдавати мені зайвих незручностей. Виділив одну з кімнат у цьому крилі.

Від згадки про ректора з мого горла мимоволі вирвався новий схлип. Леді Ніона трохи скривилася.

– Ну, досить вже рюмсати, моя красуне!

Цікаво, щодо «красуні» вона зараз так знущається?

– Дозволь поцікавитись, у адептів у порядку речей сидіти у викладацькому крилі та ридати?

Я похитала головою і спробувала підвестися, не бажаючи більше дивитися на неї знизу. Мені одразу ж простягли руку. Довелося спертися на неї – налаштовувати проти себе психічно нездорову жінку не хотілося.

Випроставшись, я відразу відсторонилася. Механічно відзначила, що навіть у такому положенні зможу дивитися на неї тільки знизу. Вона на голову вища. Зростом її Тараш не образила!

– Я вже йду, – кинула я, намагаючись не дивитися їй в обличчя.

Надто боялася знову побачити на ньому такий бентежачий протиприродний вираз.

– З’явишся перед усіма в такому вигляді? – вкрадливо запитала вона, озвучуючи мої власні сумніви. – У мене є інший варіант. Ходімо до моєї кімнати. Там приведеш себе до ладу і вже потім підеш.

А ось це навряд чи! Вона що мене за повну ідіотку сприймає? Я навіть підняла очі і прямо подивилася на неї. Жоден м’яз не здригнувся на обличчі леді Ніони. Вона здавалася щирою і начебто не мала на меті якихось підступних планів. Але довіряти цьому враженню було б безглуздо. Чи ризикне вона накидатися на мене у стінах Темної Академії?

Наче прочитавши мої думки, леді Ніона іронічно посміхнулася.

– Дорогенька, адже я вже казала, що жалкую про вчорашнє непорозуміння, що виникло між нами. Тепер розумію, що ти дівчина порядна, перспективна, з гарними покровителями… – Цікаво, це вона зараз на синочка натякає? – Та й якби я мала намір тебе спокусити, то навряд чи робила б це тут. Ще й коли ти явно не налаштована на розваги.

Баки мені забиває чи правду каже?

У цей момент з боку сходів почулися чиїсь кроки. Часу на роздуми більше не лишилося. Показуватися на очі комусь із викладачів у сльозах, неподалік від покоїв ректора, не хотілося. Я й так встигла здобути серед тих, хто був сьогодні на балу, дуже сумнівну репутацію. Не варто ще й Ірмерія в це втягувати!