Глава 1

ГЛАВА 1

Я подякувала Тараш за те, що інші члени моєї п’ятірки ще спали. Мого ганебного повернення ніхто не помітив, і я тихесенько прокралася до ліжка. Вирішила, що швиденько роздягнуся, пірну під ковдру, а коли всі прокинуться, вдам, що давно вже тут сплю. Просто пізно повернулася вчора і не стала нікого будити. Сподіваюся, таке пояснення всіх влаштує. Але не встигла я зняти мантію і акуратно покласти на стілець поруч із моїм ліжком, як почувся гучний голос Лорана:

– Ну, і де ти вешталася всю ніч?

Демони його роздери! І ось чому йому не спиться в таку ранину? Або чому не вештається десь зі своїми друзями-дроу? Я завмерла, кусаючи губи і не знаючи, що сказати. З одного боку – це взагалі не його справа, де я проводжу ночі. З іншого боку – його розпитування можуть викликати інтерес і в інших друзів. І якщо від Крістора та Едвіна я ще зможу відбрехатися, то ось від Шейріс ні. А якщо взагалі нічого не пояснювати – додумати можна такого, що стане лише гірше.

І все одно я знала точно – правду нізащо нікому не розкрию. Інакше точно доведеться писати заяву з проханням про відрахування – не витримаю громадського осуду. Треба щось якнайскоріше вигадати. Але, як на грець, на думку нічого не спадало. Мозок просто не в змозі зараз працювати нормально.

Старанно прикриваючи розірваний ліф, повернулася до дроу, який сидів на ліжку і свердлив мене похмурим поглядом. Тут ще й Лоран нарешті роздивився мій неналежний зовнішній вигляд, і недобре примружився.

– Бачу, у когось нічка весело пройшла! – простягнув він не віщуючим нічого доброго тоном.

– Все не так, як ти думаєш, – збрехала я і знову схопила мантію, прикриваючи нею розірвану сукню.

– Та звісно! – гмикнув Лоран. – І хто ж цей щасливчик? Шейн?

Я скривилася при самій думці про це і запізно усвідомила, що якби у найвідповідальніший момент не з’явився ректор, версія Лорана виявилася б правдивою. Одразу ж настільки помутилося в голові, що й так розколювалася, що я плюхнулася на ліжко. Видала болісний вигук – стан шоку, що весь цей час володів мною, нарешті, облишив. І наслідки бурхливої ​​ночі тепер давали себе знати дуже виразно. Внизу живота все боліло, тіло ломило. Вже не говорячи про те, як після клятого зілля розколювалася голова. І ось як у такому стані йти на заняття з військової підготовки? Адже навіть сидіти боляче!

Несподівано накотив такий гострий напад жалю до самої себе, що я згорнулася крендельцем, і дала волю сльозам. Про те, що демонструю цим слабкість перед Лораном, майже зараз не думала. Вірніше, це втратило будь-яке значення.Мені тоді здавалося, що все моє життя зруйноване і нічого вже не повернути. Все, що я з таким завзяттям розпланувала. Навчання, робота, самостійне нове життя. Я сама все зіпсувала! Ось чому не послухала внутрішнього голосу і з’їла ті підступні цукерки? Адже знала, що Шейну не можна довіряти!

– Що сталося? – напружено запитав Лоран, і я усвідомила, що його голос чується набагато ближче.

Я поспіхом втерла заплакані очі і подивилася на дроу, який схилився наді мною. А потім приречено почула, як поскрипують ліжка інших членів п’ятірки. Схоже, наша розмова їх розбудила. І сподіватися на те, що друзі не зацікавляться тим, що відбувається, було б марно. Незабаром вже всі четверо стовпчилися навколо мене і дивилися з щирим занепокоєнням. А я взагалі не могла вимовити жодного слова. Сльози покотом лилися з очей, а в горлі застряг величезний комок.

– Летті, що з твоїм одягом? – стривожено запитала Шейріс. – Де ти була? Коли ти не повернулася вчора, я вирішила, що заночуєш у мами. Невже з тобою сталося щось погане?!

– Тобі хтось заподіяв шкоди? – зніяковіло запитав Едвін.

І по обличчях друзів я усвідомила, що вони всі зрозуміли, яку саме шкоду він мав на увазі. Прокляття! Як же соромно! Хочеться крізь землю провалитися, аби не бачити ці співчутливі погляди.

– Хто це був? – процідив Лоран, стискаючи кулаки до побілілих кісточок.

– Все не так… – нарешті, спромоглася я розліпити тремтячі губи. – Ви зовсім не так все зрозуміли. Тільки, будь ласка, не розпитуйте зараз ні про що. Мені дуже погано. Може  пізніше я зможу все нормально пояснити.

– Чим тобі допомогти? – Шейріс сіла поруч і обережно погладила мене по сплутаному волоссю. – Може, давай, ми проводимо тебе до магістра Дондера?

Я здригнулася від самої думки про це. Дроу відразу зрозуміє, що саме зі мною сталося. І згідно зі своїми посадовими інструкціями, повинен буде якось відреагувати. Почнуться розпити, розмови. А якщо він ректора покличе?! Ні, такого приниження я точно не витримаю! Бачити зараз Ірмерія, дивитися йому в очі – найгірше випробування, яке тільки можна уявити!

Але в одному Шейріс має рацію. Допомога мені дійсно потрібна. Особливо якщо я хочу, щоб ніхто, крім моєї п’ятірки, не дізнався про те, що сталося. Інакше стане ще гірше. І вже по всьому військовому факультету розійдуться безглузді чутки.

Мою бідну голову, що  наче розколювалася на частини, нарешті, відвідала здорова думка. Вейн! Ось, до кого можна звернутися у цій ситуації! І якщо я попрошу, то він нікому не розповість. Хлопець уже довів, що на нього можна покластися. Що він чесний та порядний.

– Будь ласка, приведіть сюди Вейна Діарна, – нарешті озвучила я своє рішення. По здивованим обличчям Шейріс та Крістора стало зрозуміло, що вони не знають, про кого йдеться. І я пояснила: – Він третьокурсник із цілительського факультету. Гадаю, ви його легко знайдете, якщо запитаєте у гуртожитку цілителів. Вейна багато хто там знає.  Скажіть, що мені потрібна його допомога. І, благаю вас, не говоріть більше нікому про те, що зі мною сталося! Інакше мені доведеться залишити Академію. Я не витримаю, якщо підуть чутки, – ридання з подвоєною силою стиснули горло, і я вибухнула новою порцією відчайдушного плачу, вткнувшись обличчям у подушку.