Глава 3

ГЛАВА 3

Коли ми з Вейном, нарешті, звільнилися і попрямували назад до Академії, вже остаточно стемніло. Я мимоволі порадувалася тому, що не доведеться проходити цей шлях на самоті. Все ж таки неподалік прикордонний ліс. Та й місцеві молодики здавалися не менш небезпечними, ніж нечисть.

Ми з Вейном обговорювали те, що сталося на пошті, мої пошуки роботи та багато іншого. Чим більше я спілкувалася з цим доброзичливим і світлим хлопцем, тим більше переймалася до нього симпатією.

– Я ж так і не надіслала листа близьким. Та й треба буде дізнатися, як почуваються пані Фірд і малюк, – сказала я, коли у віддаленні показалися вежі Темної Академії. – Хочу завтра після занять знову піти до міста. Ти відразу після трьох вирушиш?

– Так, і я буду дуже радий компанії, – з привітною посмішкою відреагував цілитель.

На тому й зійшлися. Мій безтурботний і умиротворений настрій зіпсувався, ледве ми підійшли до воріт. Сталося те, чого з острахом передбачала. На пост вже заступив Шейн Лоннерс. Слабка надія на те, що він все ж таки пропустить без проблем, розчинилася, як дим, ледве я побачила мерзенну посмішку на його фізіономії.

– О, кого я бачу! – солоденьким голосочком заканючив Шейн. – Моя крихітка вирішила скласти мені компанію.

– По-перше, не твоя, – відрізала я, – а по-друге, й на думці такого не було.

– Знову зухвалість? – гмикнув дроу. – З цим, безперечно, потрібно щось робити.

Його приятель-охоронець з цікавістю спостерігав за нашим пікіруванням, але добре хоч не втручався. Вейн же зі стурбованим виглядом поглянув на мене, а потім вирішив відволікти увагу на себе.

– Гей, тут Гловер і Дорк просили мене дещо принести з міста. Передасте їм?

Він витяг із сумки, що висіла на плечі, пляшку вина і якесь зілля в баночці. Другий охоронець зграбастав їх, пообіцявши передати, та пропустив цілителя. Той негайно схопив мене за руку і потяг за собою. Але тільки-но ми опинилися за воротами, наші руки розчепила нахабна лапа Шейна.

– Так, аптекарю, катися звідси! – беззлобно порадили йому. – Мені з моєю дівчиною треба про дещо потеревенити.

– Я не твоя дівчина! – прошипіла я, вже починаючи закипати. – І взагалі мені потрібно повернутися до гуртожитку.

– Ти погано чуєш, аптекарю? – проігнорувавши моє обурення, запитав Шейн у світловолосого хлопця. – Провалюй! Чи ти хочеш неприємностей?

– Вейне, ти йди, – приречено сказала я, розуміючи, що найменше хочу, щоб через мене постраждав хтось іще. – Я впораюсь.

Цілитель невпевнено подивився на мене, переступаючи з ноги на ногу, і я постаралася посміхнутися йому якомога впевненіше. Неохоче, але хлопець все ж таки пішов геть.

– От і правильно, – резюмував Шейн і схопив мене за руку, відтісняючи до стіни. – І взагалі раджу тобі не якшатися з іншими. Це небезпечно в першу чергу для них. Аптекаря не беремо до уваги. Він по принцесі сохне. Але якщо я побачу поруч із тобою когось іще, так просто йому це не минеться.

– Слухай, чому ти раптом вирішив, що я твоя власність? – обурилася я і спробувала висмикнути руку з чіпкого захвату.

– Подобаєшся ти мені, – знущально посміхнувся Шейн, притискаючи мене до стіни так, що я важко зітхнула.

– А якщо ти мені ні? – намагаючись вгамувати серце, що колотилося від страху, випалила я.

– Це не має значення, – продовжував знущатися дроу.

– От, значить, як?

Я з відчаєм обмірковувала, як же виплутатися з цієї ситуації. Що йому такого образливого сказати, щоб відстав? На превеликий жаль, мозок геть-чисто відмовлявся працювати, паралізований відразливою близькістю нахабного типа.

Він уже так притискався до мене, що я відчувала, як у живіт упирається його затверділе єство. Шейн став дихати важко й уривчасто. Усмішка на обличчі змінилася напруженим виразом, погляд затуманився. Те, що відбувається, подобалося все менше.

– А ти й справді на диво спокуслива крихітка, – пробурмотів він, шарячи руками по моєму тілу. Долоні стиснули мої груди, і Шейн задихав ще важче.

Губи стали наближатися до моїх, не даючи можливості навіть смикнутися, щоб уникнути цього.

– Що тут відбувається, адепте Лоннерс? – почувся позаду чоловічий голос. – По-моєму, вас тут поставили для охорони воріт, а не для детального огляду юних адепток.

Мене одразу ж відпустили. Шейн різко розвернувся і весь підібрався, намагаючись набути спокійного і впевненого вигляду. Я ж ніколи ще не була така рада бачити Чарунчика, як зараз! Помітивши на відстані Вейна, відчула, як накочує хвиля вдячності. Викладач з’явився не випадково. Цілитель не залишив мене на призволяще, а вирушив по допомогу. Хотілося зараз поцілувати і його, і навіть Чарунчика. Останнього за те, що міг сказати, що його це не стосується, але все ж таки вирішив за потрібне втрутитися.

Поки лорд Фармін висловлював догану обом охоронцям за недбалість, я рушила до гуртожитку військового факультету, на ходу помахавши Вейну рукою. Той усміхнувся у відповідь і теж пішов геть.

Вже біля входу до гуртожитку мене наздогнав Чарунчик. Я здригнулася, коли його сильна рука охопила мене за талію і притягла до себе. Чуттєві губи прошепотіли у вухо: