Глава 1

ГЛАВА 1

Я стояла на подвір’ї Темної Академії і міркувала над тим, що робити далі. Була сильна спокуса просто піти до своєї кімнати. Зрештою, від заняття з рукопашної мене звільнили за розпорядженням самого ректора. Але щось нове в мені змусило, згнітивши серце, поплентатися до решти адептів. Якщо я й справді бажаю чогось досягти в житті, то замість слова «хочу» маю навчитися ставити на передній план «треба». Я набагато слабша за більшість тих, хто навчається на військовому факультеті. Тому маю використовувати найменшу можливість, щоб зайнятися самовдосконаленням.

Наближаючись до майданчика, на якому змагалися чергові пари, я думала про те, як поводитися далі. Що казати, якщо моя п’ятірка чи хтось інший почнуть розпитувати про те, навіщо мене викликали до ректора. Врешті вирішила, що правду скажу лише Шейріс. Іншим нічого знати про такі подробиці мого життя.

Хочу, щоб мене сприймали не як вихованку шляхетної ельфійки та об’єкт пристрасті її чоловіка, а як звичайну дівчину без настільки двозначного минулого. Летті Тіррен – та, хто почав своє життя в Темній Академії і буде досягати всього сама, не покладаючись на чиєсь заступництво.

Мене зустріли зацікавленими поглядами. Майстер Кулак бігцем кинув:

– Все гаразд, адептко Тіррен?

– Так, майстре, – відгукнулася я з безтурботною посмішкою.

– Тоді приєднуйтесь до інших. Ми вже закінчуємо пробні поєдинки.

Я мовчки встала поряд зі своєю п’ятіркою. Шейріс поспішно зашепотіла мені на вухо:

– Що сталося? Чому тебе викликали?

– Давай про все потім поговоримо, Шейріс, – промовила я і посміхнулася.

– Ну, хоча б скажи, у тебе ніяких неприємностей немає? Я тут майже збожеволіла від занепокоєння. Через це навіть дозволила бовдуру Крінону з команди Ельмера Лунта мене перемогти, – вона засопіла, з неприязню поглядаючи в бік вищезгаданого дроу.

Я гмикнула, подумавши про те, що самовпевненості подруги можна позаздрити. Хлопець виглядав доволі міцним та сильним. Але піддавати її слова критиці не стала. Мені б теж не завадило так вірити у себе, як Шейріс.

Перехопила задумливий погляд Лорана і з викликом розправила плечі. І чого він на мене так витріщається? Йому якраз за щастя було б, якби мене вигнали з Академії! Позбавився б баласту в команді.

Коли з поєдинками розібралися, майстер Кулак повів нас на майданчик, де були розставлені опудала. Коротко пояснив, як краще стояти при ударі та бити по манекену. Сказав, що відпрацювання ударів – те, на чому ми маємо в основному зосередитись у перші тижні занять.

Ми знову розділилися по п’ятірках і стали в чергу біля манекенів. Кожен спробував свої сили. Викладач коментував, у чому помилки, і давав поради.

Спочатку у мене не надто добре виходило, що втім, і не дивно – я займалася цим уперше в житті. Потім, завдаючи ударів по ні в чому невинному манекену, я почала уявляти на його місці лорда-намісника. Стало виходити набагато краще.

Загалом заняття мені навіть сподобалося, хоча руки і ноги після нього боліли немилосердно. Але добре хоч у нас був час, щоб перепочити, пообідати і в разі необхідності сходити до лазарета.

Я віддала перевагу тому, щоб просто піти до нашої кімнати і повалятися на ліжку. Треба було багато про що поміркувати. Проте такої можливості мені, звісно, не дали. Всім членам п’ятірки кортіло дізнатися подробиці мого виклику до ректора. І я з зітханням згадала свою затишну кімнатку в будинку Медлентів. Там мені ніхто не заважав і я будь-якої миті могла залишитися на самоті. Негайно вилаяла себе. Треба взагалі про це забути. У Летті Тіррен запити мають бути набагато скромнішими.

– Ну і що ти наробила? – не витримав Лоран, коли я в черговий раз ухилилася від відповіді на запитання рудого та Шейріс, що буквально накинулися на мене.

– Гадаю, це точно не твоя справа! – не стрималася я.

– Ти в моїй команді. Отже, моя, – з легкою зневагою заперечив дроу.

– Просто треба було вирішити деякі формальності з оформленням документів, от і все, – збрехала я, вирішивши, що буду дотримуватися цієї версії.

– І для цього знадобилося зривати тебе з заняття? Ще й у супроводі декана вести до ректора? – не повірив Лоран, але я вирішила, що це його проблеми.

– Слухай, якщо не віриш, то сам у декана спитай, – не без зловтіхи порадила йому і подумки уявила реакцію лорда Байлерна на те, що хтось із адептів зажадав би у нього звіту.

Лоран, схоже, уявив собі те саме і пересмикнув плечима. Потім задумливо кинув:

– Мутиш ти щось, людинко.

– У мене, між іншим, ім’я є, – осміліла я, бачачи, що агресії він не проявляє.

– Гадаєш, мені більше нічого робити, як запам’ятовувати імена людей? – явно бажаючи зачепити мене, промовив дроу.

– Тоді я теж тебе зватиму просто дроу. Влаштовує?

Він гмикнув.

– Гаразд, друзі, годі вже сваритися! – спробував утихомирити нас Едвін. – Може, краще підемо до їдальні?

– Якщо я захочу почути думку напіворка, я тобі про це скажу, – набичився Лоран і обдарував кузена недобрим поглядом. Схоже, досі дується на бідолаху за те, що той виявився сильнішим.