Глава 21. Зміни

Розповідь від імені Еріла (Хранителя Світла).

Від Аделаїди виходять нитки об'єднаної темної і світлої енергії. Вони поширюються в усі сторони та зникають в невідомому напрямку. Більшість з них були спрямовані в епіцентр бурхливого розлому, який під натиском цієї сили поступово зменшувався. З кожною поглиненою частинкою він вібрував все сильніше, трясучи землю.

Ми не могли стояти на ногах від нестачі сил і цих коливань. Я до останнього не відпускав Аделаїду, навіть, коли сили закінчувались. Відчував, що це необхідно, що тільки так можна врятувати нас усіх. Бачив, як старається Ада, і стрімко втрачає сили. Я боявся, що можу втратити її, що вона віддасть всю себе без залишку, тому міцно тримав її за руку. Не відпускав її ні на секунду, в той час як інші втратили з нею контакт. Ренілій перший знепритомнів і ланцюг нарушився. Наступною постраждала Ніама. Її якимось чином затягнуло в розлом, відчепивши від подруг. Відразу ж після цього Барбелла теж втратила свідомість, а моя дівчинка продовжувала битись.

Але і це тривало не довго. Вона з останніх сил зробила ще один викид енергії і знесилено звалилась на землю. Розлом тут же захлопнувся, відкидаючи нас на кілька метрів один від одного. Я боляче вдарився об землю та ненадовго втратив орієнтацію в просторі. Чи то на небі потемніло, чи то перед очима, а потім різко прояснилось. Я підняв голову і встиг помітити тільки темну хмарину, яка зібралась навколо тіла Аделаїди, але швидко втягнулась в неї та зникла. Проморгавши, більше нічого незвичайного не побачив. Все знову стало нормальним, а біля Ади перестала клубочитись пітьма.

«Що за хаос?» – подумки вилаявся. – «Це мене так сильно приклало об землю чи що це було?»

Дав собі уявний ляпас та постарався зібратись. Страх за Аделаїду прискорив мої рухи, стимулюючи швидше піднятися.

– Адо! – покликав я ослабленим голосом, але вона не відповіла.

Тоді я зібрав всі свої сили і повільно піднявся. Ноги погано тримали, через що кілька разів спіткнувся, але зміг утримати рівновагу. Я бачив, як зліва лежала Барбелла, а її грудна клітка піднімалась.

«Жива», – зітхнув я з полегшенням, прямуючи далі. – «Втрату обох подруг Ада могла не пережити».

Праворуч від мене лежав мій друг Лісанель. Він підживлювався світлою енергією від денного світила і незабаром мав отямитись. Тому я продовжив йти прямо до того місця, де лежало ще одне жіноче тіло.

Більше навколо не було жодної живої душі. Також я не відчував теплої енергії від Ади, що лякало мене і змушувало ще більше прискорити крок.

– Тільки виживи, прошу, – шепотів, як в маренні. – Я відпущу тебе, якщо ти захочеш піти, тільки живи.

Нарешті я підійшов до неї і опустився поряд на землю. Схилився до її грудей, щоб перевірити дихання, проте не виявив ознак життя.

– Ні, ні, – тихо прошепотів собі під ніс.

Я закрив очі, відкриваючись світлу для поповнення енергії. Волосся на голові заворушилось, а внутрішні резерви миттєво відновились. Тоді я провів долонею над тілом Ади, посилаючи їй легкі розряди для стимуляції життя. У відповідь мені полетів маленький клубок теплої енергії.

– Що за? – ахнув я, так як імпульси життя були, але вони виходили не від самої Аделаїди. – Вона ж ще не дихає і серце її не б'ється. Звідки ці імпульси, схожі з моєї енергією? Не розумію нічого.

Я знову обережно провів долонею над тілом Аделаїди, уважно вишукуючи джерело тепла.

– Ось де ти, – здивовано нахмурився та опустив свою долоню на живіт Ади. – Але як це можливо? Дитя пітьми і світла?

Мені в долоню знову прилетів теплий клубок змішаної енергії, а на очі навернулись сльози.

– І ти дозволиш нашій дитині померти? – прошепотів, звертаючись до Аделаїди. Я окреслив контур її обличчя, чекаючи, що вона зараз прокинеться, але дива не сталось. – Я передам тебе цілителям. Вони витягнуть вас з Царства самої Пітьми, тому що ти мені потрібна! Тут! Поруч зі мною!

Під кінець мій голос зірвався і ледь не перейшов на крик, але я вчасно зупинився.

– Лісе, допоможи мені перенести дівчат до палацу, – звернувся до друга, який вже прийшов до тями.

– Добре, зараз. Піду, заберу Барбеллу. Ти ж будеш створювати портал тут? – уточнив Ренілій і після моєї згоди направився до подруги Аделаїди.

– А де Ніама та гесс Джаян? – крикнув Лісанель звідти, коли помітив відсутність двох магів.

– Ніама зникла в розломі. А ось про гесса Джаяна нічого не знаю. Я не бачив його вже до того, як все закінчилось. Він не приймав ніякої участі в закритті розлому, – знизав я плечима, так як особо не цікавився зникненням чоловіка. Зараз мені було важливіше врятувати Аделаїду.

Я швидко вибудував портал, стягуючи промені з денного світила. Світла енергія була піддатливою, як ніколи раніше.

Лісанель підійшов до мене разом з Барбеллою на руках. Я так само підхопив Аду і махнув головою в бік відкритого порталу.

– Іди першим, – наказав я.

Лісанель без зайвих запитань зник в порталі, а я пішов за ним.

«Тільки б встигнути», – промелькнула панічна думка в голові, перш ніж я увійшов в портал.

По той бік знаходилося цілительське крило. У великому замку вічно знайдеться, кого потрібно підлікувати, тому це було необхідністю.

– Головного цілителя сюди! – крикнув я остовпілим магам.

Я обережно поклав Аделаїду на вільне ліжко біля Барбелли. Лісанель очікував в стороні, доки адептку підживлював один з цілителів. Решта тут же забігали навколо Ади в спробах допомогти, а один з них швидко рвонув за головним.

Не минуло багато часу, як переді мною з'явився старий цілитель Берні. Він був тут головним, так як його життєвий досвід ні з чиїм не зрівняється.

– Подивіться що з нею? – попросив я та вказав на лежачу без свідомості Аделаїду. – Вона буде жити?

– Зараз подивимось, – голос Берні був напрочуд сильним і моложавим, що зовсім не в'язалося з його зовнішністю. Потемніле волосся і безліч зморшок на тілі не давали обдурити, показуючи справжній вік господаря.

– Так що з нею, Берні? – запитав я нетерпляче, коли цілитель закінчив сканувати її стан.