глава 16. Зрадник

– Ніа прокинулась, – почула я поклик Барбелли.

– Іду! – підскакую з ліжка та мчу в спальню Ніами.

Я влітаю в кімнату і бачу похмуру подругу, яка лежить на ліжку, та Бель, яка стоїть поряд з нею.

– Я вже повідомила Ніамі про випадок з її домом, – Бель жестами змалювала ситуацію, пояснивши похмурий вигляд подруги.

Тепер стала зрозумілою причина її зведених разом брів і міцно стиснутих губ. Загалом же Ніама виглядала досить відпочившою, ніби й не сталося вчора нічого.

– Як ми доберемося до мого дому? Є у когось карта чи ідея, де її взяти? – Ніа, нарешті, обдумала інформацію і вирішила діяти.

– Нас буде супроводжувати гесс Лероній. Тому проблем з пошуком не повинно виникнути, – попередила я.

– Ти впевнена, що ми можемо довіряти йому? – подивилась на мене Ніама.

– У нас немає вибору, – після невеликої паузи відповіла я. – Повністю довіряти ми можемо тільки одна одній.

– Тобто ти в ньому теж не впевнена? – продовжувала випитувати Ніа.

– До чого ці питання? – похмуро подивилась на неї. – Я не знаю... Що ти хочеш від мене почути?

– Ясно, – прошепотіла Ніа і піднялась з ліжка. – Через десять хвилин зустрічаємось у вітальні. Я поки що зберусь.

Ми згідно кивнули і пішли до виходу з кімнати.

– І зошити не забудьте, – почули ми настанову Ніами, перш ніж переступили поріг кімнати. – Можуть стати в нагоді.

За ці десять хвилин я освіжилась в душі і встигла знову повернути вбрання на тіло. Зараз це було необхідністю. Невідомо що нас чекає попереду при переході через кордон, чи немає там ворогів або ще чогось небезпечного. Потрібно бути напоготові. Також я сходила до Барбелли, щоб повернути свій зошит. Ми разом з нею спробували знайти підказки в них, але наші помічники були напрочуд мовчазними. Вони показували нам тільки легкі бойові заклинання і так вбиті в наші мізки за роки навчання.

Ми сиділи у вітальні на дивані, коли посеред кімнати з'явилась воронка порталу і звідти вийшов гесс Ренілій.

– Прошу слідувати за мною, – промовив він, вказуючи на відкритий портал.

– Де гесс Лероній? – запитала Бель.

В цей же час у вітальні з'явилась Ніама з невеликою торбинкою за плечима.

– Вас чекають в кабінеті ректора, – не відповів на пряме запитання Ренілій.

– Ми не підемо без гесса Леронія, – фиркнула я, дивуючись нахабству чоловіка. – Ви завітали до нас в пізній для світлих магів час і говорите, що нас очікує ректор. Як можна вам беззастережно повірити? Ми зараз чекали точно не вас.

– Послухайте, – сіпнулась у чоловіка ліва повіка. – Саме гесс Лероній послав мене за вами. Це він створив портал і чекає вас по ту його сторону. Тому не гайте часу і проходьте. Сили на підтримання порталів в пізній для світлих магів час, як ви висловились, йдуть, а відновити їх можливо тільки вдень.

Я придивилась до виру порталу і підійшла до нього ближче. Зосередилась та уважно подивилась в світлі частинки, намагаючись зрозуміти, хто їх об'єднав і чи є правда в словах Ренілія. Йому довіряти я точно не можу. До того ж, мені було трохи лячно входити в портал, пам'ятаючи, чим обернувся минулий раз.

Подруги подивились на мене в очікуванні мого вердикту. Відповідальність за цей крок і безпеку дівчат лягла на мої плечі, як в старі добрі часи. Всі важливі рішення приймала я, адже моя інтуїція ніколи не підводила. І мені в голову прийшла ідея, як убезпечити нас.

– Я не можу користуватись порталами. Минулого разу для мене це закінчилось не дуже добре. Тому ми підемо пішки в кабінет ректора, або ж тут з'явиться сам гесс Лероній і зможе гарантувати мою безпеку.

– Хмм, – задумався Ренілій. Серйозність і холодність сповзали з його обличчя. Стало помітно його втому і внутрішню боротьбу. – Гаразд, чекайте тут.

Чоловік повернувся в портал і незабаром вийшов з нього разом з Леронієм.

– Вибачте, у нас з ректором була важлива розмова і я не міг прийти до вас особисто, – без передмов почав Лероній. – Ада, дай мені руку і не відпускай її, доки не дозволю. Я проведу тебе особисто. Інших прошу слідувати за нами. Лісе, підеш останнім.

Я без особливих роздумів підійшла до нього ближче і вклала свою долоню в руку Еріла. Вдивляючись в його очі, шукала в них відповідь на невисловлене запитання. Еріл міцніше стиснув мою долоню і ніжно посміхнувся, щоб надати мені впевненості. Наші переглядання були не довгими, але мені вистачило і секунди, щоб тривога спала. Потім я обернулась до подруг, показуючи їм, що все буде добре і не варто боятися. Вони згідно кивнули і також підійшли до нас.

Ми з Ерілом перші увійшли в портал. На цей раз я попередньо убезпечила себе захисним заклинанням з пітьми, повністю відгородившись від впливу світла. Не знаю, що саме допомогло: присутність Еріла чи мій темний кокон, але перехід стався миттєво. Не встигла я зробити і двох кроків, як ми вже опинилися в кабінеті ректора. За мною слідом вийшли подруги і Ренілій.

– Ваш помічник вже чекає на нас? – звернувся Еріл до ректора.

– Так, він уже на місці, – відповів ректор Еліній, не піднімаючись з крісла. Він бачив наші з’єднанні руки та невдоволено нахмурився, але змовчав.

– Добре. Тоді ми можемо вже висуватися, – Еріл так і не відпустив мою долоню.

Він потягнув мене за руку, змушуючи слідувати за собою. За нами, намагаючись не відставати, йшли Ніа, Бель і гесс Ренілій. Ми швидко пересувалися і незабаром добралися до потрібного місця. Лероній зупинився біля величезних арочних дверей, добре мені знайомих.

– Що ми будемо робити в світлому залі? – здивувалась я, коли усвідомила, де ми знаходимось.

– Тут я зможу підживитися світлою енергією, щоб створити портал на таку велику відстань. Хоча село Ніами знаходиться недалеко від кордону, але спочатку потрібно перетнути Стіну «Помислів». Тільки за допомогою енергії від Серця Світла, я зможу швидко провести вас крізь цей бар'єр, – відповів Лероній, при цьому не зупиняючись, а продовжуючи рухатися до білого каменю.

– Особисті речі на цей раз не загубляться? – почула я голос гесса Джаяна позаду. Він увійшов слідом за всіма. – Проблем з переміщенням у адепток не буде?