Глава 15. Вісник

Очі відкривати було важко. До них ніби вантаж прив'язали і вони стали непідйомними. Слабо застогнавши, спробувала піднести долоню до очей, щоб відкрити їх. Як тільки я ворухнулась, мою руку тут же схопили тонкі жіночі пальці.

– Ти прокинулась? – почула я тихий голос Бель.

– Що зі мною? – сиплий звук вирвався з мого горла, перш ніж я змогла зв'язно вимовити хоча б ці три слова.

– Я знайшла тебе з Ніамою лежачими без свідомості, коли поверталася. Вибач, – її голос затремтів і вона голосно ковтнула. – Я занадто пізно відчула, що з вам щось трапилось.

– Де Ніа? – я була здатна тільки на короткі фрази, тому могла лише стиснути її долоню сильніше, висловлюючи свою підтримку.

– Вона ще не прийшла до тями. Я поділилася з нею темною енергією, але Ніа все ще занадто виснажена. Внутрішні резерви вимагають великих затрат часу для відновлення, – голос Бель продовжував слабко тремтіти. Той, хто її не знає, міг би подумати, що з нею все в порядку і вона спокійна, але від мене не вкрилось її хвилювання.

– Ти не винна, – мій голос ставав все впевненішим. Мабуть, відновлення проходило швидко.

– Не говори про мою невинність! Це не так! Якби я була з вами, а не тішила своє Его, проводячи час з Башем, то все могло скластися інакше. Ніама не віддала б всі свої сили! Ви б не постраждали! – ледь не задихаючись, зашипіла Бель, клянучи саму себе. – Це я! Я винна!

– Припини. Ми не можемо знати майбутнє, щоб жертвувати своїми інтересами, – я стиснула її долоню наскільки сильно, наскільки могла. Вона тут же замовкла. – Головне, що ми живі та все ще разом.

Почувши мої останні слова, Бель більше не змогла стримуватися. Вона тихенько завила, періодично схлипуючи і притискаючись до мене. Я мовчки гладила її по спині та голові, щоб дати час заспокоїтись.

– Бель... – почула я звернення гесса Джаяна. Мабуть, він теж був присутнім тут весь цей час.

– Йди! – не дала йому вимовити більше ні слова Бель. – Не хочу тебе бачити…

Чоловік нічого не відповів. Я почула лише тихі кроки і клацання від закритих дверей.

– Навіщо ти так з ним? – я важко зітхнула. – Де подівся твій спокійний, холодний, тверезий розум, властивий в будь-якій ситуації?

– Ти була правою, коли говорила, що любов – це слабкість. Я відмовляюся від неї, – рішуче прошепотіла Бель. – До закінчення нашої тут місії я завжди буду поруч з вами.

– Не роби поспішних рішень, – важко зітхнула і знову спробувала розплющити очі. На цей раз мені вдалося. Тіло поступово набувало сили. – Так ми в нашому житлі в Академії Світла?

– Так, за допомогою гесса Джаяна, ми змогли перемістити вас сюди, – Бель перейшла на офіційне звернення до свого коханого.

– Ти не зверталася до цілителів?

– Ні. Ми ж не раз допомагали одна одній в зціленні, прекрасно відчуваючи стан. Такого виснаження ні у кого з нас ще не було і спочатку я злякалась, але тепер знаю, що з Ніамою все буде в порядку.

– Добре.

Я замовкла, згадуючи вчорашні події і не знаючи з чого почати розповідь. Але несподівано в кімнаті розлилось яскраве світло, що змусило мене зажмуритись. Відкривши ж очі, побачила Леронія, який стояв посеред кімнати.

– З тобою все гаразд? – відразу ж задав він мені запитання, побачивши, що дивлюся на нього. І стільки хвилювань та ніжності було в його погляді.

– Ти виглядаєш втомленою, – помітила блідість і кола під очима Леронія.

– Це не важливо. У нас виникла непередбачувана ситуація, пов'язана з розломами, тому я не міг раніше тебе відвідати, – чоловік підійшов до мене ближче, але не наважувався доторкнутися або присісти поряд, так як місце біля мене було зайняте Барбеллой.

– Розповіси?

– Неодмінно, – посміхнувся він мені. Потім перевів погляд на подругу. – Добре, що ти теж тут. Не варто більше відкладати розмову. Покличте Ніаму, вона, напевно, втомилася, доглядаючи за Адою, але зараз не час для відпочинку. Ми повинні все обговорити.

– Вона не може, – в один голос сказали я та Бель.

Лероній нахмурився і з підозрою подивився на мене, а потім на Бель.

– Вона закрила сьогоднішній розлом і магічно занадто виснажена? – здогадався чоловік.

Я згідно кивнула, розуміючи, що попереду нас чекає важка розмова.

– Ти ж цю ніч провела в ліжку? – запитав Лероній, примруживши очі.

– Ні, я була разом з Ніамою біля розлому, – я прямо дивилася в очі чоловікові в очікуванні його реакції. І вона не змусила себе довго чекати.

– Як ти можеш так спокійно ризикувати своїм життям? Чому ви нас не попередили про розлом? Ніама ж заздалегідь передчуває їх появу. Так чим можна було займатися, щоб ігнорувати безпеку свою і оточуючих? Ви розумієте, що вам без страховки не можна там знаходитись? Я особисто відповідаю за вашу безпеку, а ви... – обурився Лероній. Він міряв кроками кімнату і періодично зупинявся, щоб подивитися на мене з осудом.

– Припини! – гримнула я, щоб зупинити його метання. – У нас не було часу на заклик про допомогу. Цей розлом був занадто великим і виник несподівано. Ніа до останнього не могла визначити, де він з'явиться. І, навіть, її сил не вистачило, щоб закрити його...

– Тоді, як ви закрили його? – зупинився Лероній і знову подивився на мене. – Контролери відчули утворення розлому сьогодні. Проте, коли вони з'явились в місці його передбачуваного виникнення, то нічого вже не виявили. Він був дійсно спонтанним. Раніше ми могли завчасно розрахувати час і місце утворення нового розлому, а зараз вони занадто почастішали.

– Ніама сказала, що на цей раз він був іншим і, лише віддавши всю свою темну енергію, вона зрозуміла, в чому його відмінність від попереднього.

– У чому ж? – з напругою чекав відповіді Лероній.

– Минулого разу розлом утворився через розрив ниток пітьми, а в цей – порвані були і потоки світла. Тому зупинити його можливо було тільки об'єднаною темною та світлою енергією.

– Пророцтво починає справджуватися... Чому так швидко? – пробурмотів собі під ніс Лероній. – Це ти закрила розлом?