Глава 14. Погане передчуття

Я прокинулася від почуття голоду і вируючої в мені темної енергії. Розплющивши очі, помітила сплячу біля мене на ліжку Ніаму. Я обвела поглядом кімнату і обережно підвелася, намагаючись не розбудити подругу. Але від моїх рухів Ніа прокинулась і сонно подивилась на мене.

– Ти прокинулась? – позіхнула подруга.

– Так. І я дуже голодна.

– Хмм, – прислухалась Ніама до свого тіла. – А я думала, що це за неприємне відчуття в животі. Мда, ми зовсім забули про їжу. Проте темним магам вона потрібна для підтримки емоційної стабільності й контролю над силою.

– Обставини не дозволяють нам розслабитися і ніби перевіряють нас на міцність, – хмикнула я і піднялась. – Де Бель?

– Не знаю, – Ніа теж піднялась з ліжка. – Коли ми вийшли з порталу, її не було і вона все ще не повернулась.

– Вона тобі ні про що не говорила? Можливо ти щось знаєш про її плани на сьогодні? – насупилась я.

– Ні, а навіщо тобі це? Що ти задумала? – Ніама подивилась на мене з хижою посмішкою.

– Пора розвіятись, – розтягнула я губи в широкій посмішці. – Але спочатку потрібно перекусити. Зараз ніч, тому підемо в таверну, де вже були. Здається, це єдиний заклад, який працює тут по ночам.

– Через пару годин з-за горизонту вийде денне світило, –подивилась у вікно Ніа.

– Значить потрібно поквапитись, доки Пітьма не дрімає і підживлює нас, – я теж подивилась у вікно, зависнувши ненадовго. – «Наш режим бадьорості й сну вже зовсім збився».

– Ну що ж, чого чекаємо? Давай збиратися скоріше, – поквапила я подругу.

Ніама згідно кивнула, проте не поспішила в свою кімнату, щоб привести себе в порядок. Вона присіла на ліжко і стала зосереджено креслити символи на своїй руці. Я задоволено посміхнулася, відчувши слабку темну енергію від її заклинання. Повторюючи її приклад, незабаром посеред кімнати стояли дві дівчини в темних одіяннях.

– Ходімо, – запропонувала я, відчуваючи не згасаючий голод. – Пора розважатися.

– Ходімо, – погодилась Ніа і ми рушили в дорогу.

Слідуючи знайомому маршруту, ми минули територію Академії та підійшли до охоронного бар'єру. Світло від нього притягувало і я, не роздумуючи, простягнула руку вперед. Світлі частинки почали стрімко проникати в моє тіло, а голод став зменшуватись. Закривши очі, насолоджувалась цим теплом та бурлящою енергією всередині себе. В цей раз я не втрачала розум, як відбувалося в порталі. Частинки пітьми рухалися по венах разом зі світлом. Вони не приносили дискомфорту, а прекрасно доповнювали один одного.

– Що ти наробила, Адо? – Ніа труснула мене за плечі, намагаючись привести до тями. – Прокинься, подруго! Ти знищила найпотужніше заклинання світлих магів і територія Академії тепер без захисту. Це не залишиться без уваги. Потрібно швидше йти звідси.

– Що зробила? – тут же широко розплющила очі я, здивована такою заявою. – «Дійсно, від світлої енергії тут залишилися тільки слабкі відлуння. Відколи я почала поглинати світло? Ще й в такій кількості. І як він може уживатися з моєю темною сутністю?»

– Швидше. Я чую напругу в повітрі. Сьогодні щось трапиться, – скривилась від досади Ніама.

Збільшивши швидкість пересування, незабаром ми дісталися до тієї самої таверни. Пам'ять ніколи мене не підводила і я ще здалеку впізнала ці масивні двері. Приклавши зусилля, відкрила їх і ми з Ніамою увійшли всередину. Обстановка в таверні не змінилась, тому цього разу также само присіли за ближній від виходу вільний столик.

– Ти будеш сьогодні полювати? – запитала я, коли ми присіли. – Вибір чоловіків тут не великий, але все ж деякі непогані екземпляри знайдуться.

– Ні, почуття тривоги не залишає мене, – скривилась Ніама. – А ти?

– Ні, після поглинання світлого бар’єру, почуття голоду зникло. Тому не бачу сенсу шукати Леронія. Я швидше хотіла допомогти тобі, пам'ятаючи про твою потребу в обміні енергією з чоловіками.

– Зараз мені не до цього, – Ніама слухала мене в піввуха, занурившись в себе і свої відчуття. – Це схоже на те ж почуття, як в той день... Той же тріск...

– Ти відчуваєш розлом? – напружено прошепотіла, озирнувшись по сторонам, щоб нас не підслуховували.

У таверні було шумно, але обережність ніколи не завадить.

– Можливо. Але поки що звук занадто тихий, щоб з упевненістю щось стверджувати, і місцезнаходження джерела важко визначити, – так само тихо відповіла Ніама. – Давай поки що перекусимо? Потім будемо з'ясовувати, що відбувається.

– Добре. Тоді я сходжу замовити нам щось смачненьке.

Я піднялась, коли Ніа згідно махнула головою, і попрямувала до довгого вузького столу, де знаходились більшість персоналу цього закладу. Минаючи інші столики, не розглядала відвідувачів, занурившись в свої роздуми. Серед обслуговуючого персоналу я помітила знайомого хлопчину. До нього неспішно і попрямувала. Він нагадав мені про минулий візит і наслідки нашої вилазки. Перед очима з'явився епізод моєї ініціації і нашої першої ночі з Леронієм. Від виниклої в голові картинки серцебиття почастішало, а подих ненадовго збився, проте я швидко взяла себе в руки.

– Чим у вас можна перекусити? – запитала я у хлопчини, повернувшись в реальність. – Що порекомендуєте?

– Можу запропонувати фірмове блюдо, – відповів він, не піднімаючи голови.

– Що входить в нього?

– Це картопляні кульки з шинкою і сиром. Напій з корисних трав чудово доповнить смак, – підняв хлопчина на мене погляд. – Ой, це Ви?

– Впізнав? – здивовано підняла брову.

– Звичайно. Після подій, які сталися в ту ніч, тут ледь розібралися з тим, що Ви натворили. За Ваш проступок поручилась якась важлива персона нашого суспільства, так що Вас не шукали після цього. Але тепер Вам тут не раді, – він шепотів, озираючись по сторонах, злякавшись чогось мені невідомого.

– Ти натякаєш на те, щоб я пішла? – фиркнула я. Мені булр смішно чути його загрози. У крові завирувало передчуття пригод. Мені цього давно не вистачало. – Тоді клич охорону.

– Я не... – хлопчина здригнувся, помітивши мої ікла, коли я хижо посміхнулась.