Глава 12. Зізнання в почуттях

– Нічого не хочеш мені розповісти? – запитала Бель, коли ми залишилися наодинці.

– Може не сьогодні? Я погано себе почуваю, – почала частіше дихати, ніби мені було нестерпно тяжко говорити.

– Мене не так легко провести, – пирснула Бель від сміху, помітивши мою акторську гру. – Але якщо не хочеш говорити, то я наполягати не буду.

– Не ображайся, Бель, – скоріше відчула, ніж почула, в її голосі нотки образи. – Я сама нічого не розумію.

– Ти закохалася в гесса Леронія? – задала пряме запитання Бель.

– Ні! – я підвелася і з обуренням подивилась на подругу. – Як ти могла таке про мене подумати? Я ніколи не зраджу нашу дружбу. Ми ж це обговорювали і поклялися бути завжди разом, залишивши закоханість для інших наївних дуреп.

– У цьому немає нічого поганого, Адо. Ми тоді були надто юними. Зараз же я розумію, що почуття нам не підвладні, як би ми не заперечували цього, – Бель сіла біля мене на ліжко і взяла за руку. – І Ніама це зрозуміє.

– Чому ти так говориш? – нахмурилась, а в душі з'явилось тривожне передчуття. – Так дивно чути з твоїх вуст про прийняття такої слабкості як кохання. Що відбувається з тобою, Бель?

– Я теж закохалася, Адо. І, як би не хотілось цього заперечувати, але відчуття власності й ревнощі мені знайомі. Тому я і хотіла з тобою поговорити, з так би мовити, подругою по нещастю.

– Я не... – все ще не хотіла зізнаватися в слабкості, в першу чергу перед самою собою.

– Я бачила твій погляд, Адо! Мені знайомі ці емоції, коли помітила, як якась світла магіня фліртує з Башем. Хоча він і не моя власність, і ми не збираємося з ним продовжувати відносини, але почуття не заглушити так просто.

– З Башем? – здивувалась я. – А як же гесс Джаян? Я думала у вас взаємна симпатія.

– Баш Джаян. Це його повне ім'я, – посміхнулась Бель і зніяковіло відвела погляд убік.

– Він відкрив тобі своє повне ім'я? Значить, ти дійсно дорога йому! Ти ж знаєш, як темні гесси носяться зі своїми іменами, вважаючи за потрібне дозволяти називати себе так тільки обраним. У нашому патріархатного суспільстві у жінок немає таких привілегій, до нас дозволено близьке звернення будь-кому. Та й дурість це все.

– Це закоренілі устої і маги, які домоглися багато чого, мають на це повне право, – знизала плечима Бель.

– Якщо у вас все настільки серйозно, то чому ти не хочеш продовжити відносини з ним?

– Все не так просто. Та й дружба наша, як ти й говорила, важливіша, – подивилась на мене з хитринкою в очікуванні певної реакції.

– Але, якщо ти щаслива з ним, то, повір, і ми будемо за вас раді. Це ніяк не вплине на нашу дружбу, –прошепотіла, переживаючи змішані почуття. Мені не хотілося відпускати Бель, але я усвідомлювала, що насправді наші шляхи рано чи пізно розійдуться.

– Тоді чому ти не можеш бути з гессом Леронієм?

– Ми не так близькі, як ви. Бачиш, як він швидко проміняв мою компанію на іншу, – з досадою прошепотіла.

– Ада, він намагається вирішити проблему з розломами. Будь-якою ціною.

– Так ось чому він заліз до мене в ліжко?

– Не варто перекручувати мої слова, – похитала головою Бель. – Ти б бачила, яка надія горіла в його погляді, спрямованому на Ніаму. Якщо вона зможе з такою легкістю закривати розломи, то проблема швидко вирішиться. Ти розумієш, яка це прекрасна новина? Саме тому гесс Лероній був повністю зосереджений на Ніамі й поквапився поговорити з нею наодинці.

– Тоді може нам тут більше взагалі немає чого робити? Ми знаходимося на території Академії Світла тільки, як група підтримки для Ніами? Навіщо це все?

– В тобі бушують ревнощі. А ти говорила, що наша дружба понад усе... – подивилася на мене з осудом Бель. – Ніама не винна, що виявилася єдиною, хто може передбачити розломи. До того ж вона знає про твою симпатію до гесса Леронія, тому ніякого інтиму з ним не допустить.

– Твоя правда, вибач, – груди здавило від почуття досади і жалю. – «Я дійсно переклала на Ніаму провину за увагу до неї Леронія. Та й немає у мене на нього ніякого особистого права. Яка ж я лукава ідіотка! Отямся! Кохання – це дійсно слабкість, яка туманить розум».

– Переді мною немає твоєї провини, тому ці вибачення адресовані не тій, – посміхнулась Бель і на секунду сильніше стиснула мою долоню. – Ти з Ніамою найдорожчі для мене істоти в цьому світі. Тому я б не хотіла, щоб між нами було непорозуміння чи образа.

– Дякую за розмову, – я широко позіхнула, відчувши полегшення і сонливість одночасно. Бель завжди вміла знаходити потрібні слова, щоб заспокоїти.

– Гаразд, я залишу тебе відпочивати, – встала Бель і направилась на вихід. – Хорошої вам прогулянки. Тільки не грай почуттями інших. Не забувай яке «ревнощі» неприємне відчуття.

Я на це нічого не відповіла і Бель незабаром пішла. Після того, як двері зачинилися, втомлено заплющила очі, збираючись заснути. Я перекинулася з одного боку на інший не менше десятка разів, проте сон так і не прийшов до мене. Втомившись крутитись, вляглась на спину і втупилась в стелю.

«Невже, я і правда ревную? Ніколи б не подумала, що чоловік може так міцно вкоренитися в моїх думках», –важко зітхнула я. – «От що вони зараз роблять? Як проходить їх тренування? Він дивиться на неї так само, як і на мене?»

– Досить вже! Припини про це думати! – розлютилась я на саму себе і встала з ліжка. – Потрібно збиратися на зустріч з гессом Ренілієм. Може він допоможе мені позбутися цих нав'язливих думок?

– Адо, наші валізи принесли! – почула я крик Бель.

– Іду! – тут же відгукнулась я і поспішила до неї.

Увійшовши до вітальні, побачила, як Бель сидить на підлозі до мене спиною. Обійшовши її з боку, помітила, що вона робила.

– Наші зошити тепер знову з нами, – прошепотіла захоплено і повільним кроком направилась до Барбелли. Від переповнюбчих мене емоцій, ноги перестали мене тримати, тому бухнулась біля неї на коліна. Я потягнулась до свого зошита й, обережно піднявши його, пригорнула до своїх грудей. – Мій скарб. Хто це приніс? Я зацілую його, як тільки побачу!