Глава 11. Розмова з Творцем

– Мій помічник сказав, що не встиг провести вам екскурсію. Думаю, що цим можна зайнятися сьогодні, –згадав ректор.

– Адептку Ніаму Ерастлі я, мабуть, заберу поки що. Хотів би з нею детальніше все обговорити і вирішити деякі питання щодо наших уроків, – підійшов до нас Лероній. – Ви не заперечуєте?

– Ні, не заперечую, – пожала плечима подруга, в той час як я зовні намагалася показати байдужість, коли в душі вирувало роздратування і нерозуміння.

Я проводила гесса Леронія та Ніаму поглядом, не в силах відвести його, доки вони не зникли з поля мого зору, а їх голоса остаточно не стихли.

«Він, навіть, жодного разу не глянув на мене і не попрощався ні словом, ні поглядом...» – тугий клубок змішаних почуттів звернувся в грудях, залишивши після себе тягар і гіркий присмак.

– Все в порядку, адептка Рокстер? – уточнив ректор, помітивши мій розгублений погляд.

Я тут же дала собі кілька уявних ляпасів, намагаючись взяти емоції під контроль. Випрямила осанку, в погляді засвітились впевненість і частка зверхності. Захисна реакція миттєво спрацювала, натренована роками і життєвими труднощами.

– Звичайно, просто вже ранок і ми трохи не в формі після безсонної ночі. Важко буде підлаштуватись під ваш ритм, але впевнена, що з часом у нас все вийде, – зробила вигляд, що засмучена зміною режимів. Бель же знала мене вже не один рік і помітила, що хвилююсь зовсім по іншому приводу. Я постаралася перевести розмову на нейтральну тему, щоб відтягнути наше з нею усамітнення. – Так значить, нам все ж проведуть екскурсію по вашій величній Академії Світла?

– Якщо ви втомилися і хотіли б відпочити, то це можна відкласти, – запропонував ректор.

– Ну що Ви, не варто, нам не терпиться все оглянути. У наш час не всі темні адепти удостоюються такої честі побувати в Академії Світла. Ми з належною повагою будемо зберігати ці світлі спогади в найпохмуріших куточках підсвідомості, – спробувала зробити захоплений вигляд, але, мабуть, мені не дуже повірили, так як зі сторони нашого майбутнього вчителя прозвучав короткий смішок. Мій погляд тут же метнувся в його бік і на коротку мить став убивчим, від чого чоловік поперхнувся повітрям.

– Кешин, зайди до мене в кабінет, – в той самий час ректор відволікся на виклик помічника.

– Чи можу я приєднатися до адепток? – запитав гесс Ренілій, наш майбутній учитель, у ректора. – Давно не був у Академії і мені б хотілося знову оглянути її. Екскурсія стала б вельми доречною, до того ж з таким супроводом.

– Чому б і ні? – знизав плечима ректор і дозволив помічникові, який стукав, увійти. – Покажеш цим двом адепткам і гессу Ренілію все, що порахуєш важливим для навчального процесу.

– Добре, гессе Елініє, – махнув головою на знак згоди Кешин. – Ще якісь розпорядження будуть?

– Ні. На сьогодні ти можеш бути вільним після цього. Я буду зайнятий весь день, – встав зі свого місця ректор. – Світлого дня, гессе Реніліє. Завітайте до мене ще завтра.

– Обов'язково, гессе Елініє, – фиркнув Ренілій такому офіційному тону від свого колишнього наставника.

– Ви можете бути вільними, – махнув на нас рукою ректор і сів назад за робочий стіл, занурившись в документи і не звертаючи більше ні на кого уваги.

Ми мовчки вийшли з кабінету, слідуючи за Кешином. Позаду нас неспішно крокував гесс Ренілій.

– Отже, я покажу вам їдальню, головне тренувальне приміщення, стадіон, бібліотеку і світлий зал. З рештою ви зможете ознайомитись під час навчання. Чи може у вас є ще якісь особливі побажання?

– Цілком непоганий маршрут. Особливо нам не терпиться побачити бібліотеку та світлий зал. Інтригуюча назва. Для яких цілей ви використовуєте світлий зал? – я приблизилась до помічника ректора, залишивши подругу з гессом Ренілієм позаду, і робила максимально захоплений вигляд, щоб затягнути екскурсію на довше. Таким чином, я позбулась двох наполегливих поглядів, пропалюючих мене наскрізь. Увага Барбелли була зрозумілою. Вона помітила щось в моєму погляді, коли я дивилась на Леронія, і хотіла прояснити ситуацію. А от гесс Ренілій і його увага до моєї персони залишались для мене загадкою.

– Світлий зал – це особливе місце в нашій Академії. Воно є священним для нас. Там проходять всі урочисті й величні заходи. Найбільше єднання ми відчуваємо з нашим Творцем саме в стінах цього приміщення. Ви зараз побачите цю неперевшеність, – тим часом з трепетом розповідав Кешин про головне надбання Академії Світла. Він наводив багато захоплених епітетів, щоб описати ставлення світлих магів до їх святині. – У всьому Світлому Королівстві немає місця, яке було б наповнене світлом постійно, в не залежності від перебігу часу. Тому тут проводяться і бали для шанованих гессів, і безліч інших урочистих заходів, важливих для світлих магів.

Ми проходили безліч коридорів, де знаходились навчальні кабінети, доки Кешин розповідав про світлий зал. Поступово обстановка навколо змінювалась. Інтер'єр ставав все більш вигадливим і величним, що контрастувало з присутнім тут світлом, яке дарувало все більше ласки і тепла, ніби ваблячи до себе ближче. Я, навіть, забула про всі негативні емоції, відчуваючи вплив світлої енергії. Вона дарувала незабутнє умиротворення, змушуючи мене закрити очі та відгородитися від усіх присутніх. Я не помітила, як стала йти попереду всіх, збільшивши швидкість і залишивши світлих позаду. Бель хотіла покликати мене по імені, але гесс Ренілій зупинив її.

– Нехай іде, – прошепотів чоловік і неспішним кроком пішов за мною. Решта також намагалися не відставати.

Я зупинилась перед величезними дверима, які не бачила, але відчувала їх підсвідомо. Не відкриваючи очей, приклала руку до закритого отвору і почула клацання. Після цього мене затопила ейфорія. Світло ніби проникало в мене, через шкіру просочуючись в кров і повністю заповнюючи. Пітьма відгукувалась і перепліталась зі світлою енергією. Я ж була не в силах більше стояти. Енергія переповнювала мене. Я впала на підлогу перед величезними арочними дверима і широко розплющила очі. Я бачила перед собою просторе приміщення, повністю заповнене потоками світла. На підсвідомому рівні знала, що ні одна частинка пітьми не могла проникнути сюди до сьогоднішнього дня, але зараз темна енергія виходила з мого тіла, поширюючись по світлому залу і переплітаючись зі «своїм коханим».