Глава 10. Ревнощі

Я ривком сіла в ліжку, коли до мого плеча доторкнулись чужі пальці. Схопивши долоню, потягнула чоловіка на себе, перекидуючи його і сідаючи на нього зверху. Діючи на рівні інстинктів, притиснула до шиї незнайомця кинджал, витканий з пітьми. Тільки після цих дій змогла розплющити соні очі. Проморгавшись, розвіяла в повітрі зброю і скотилась з чоловіка.

– Більше не буди мене таким способом. Можна просто покликати по імені й я прокинусь, – пробурмотіла хрипким зі сну голосом. – До тебе хтось прийде і мені час йти? Інакше чому ти хотів мене розбудити?

– Ні, не через це. Сюди до мене ніхто не повинен приходити, крім тебе. Захист будинку нікого не пропустить. Але це зараз не важливо, – Лероній перекинувся на бік і подивився на мене усміхненими очима. – Чи ти ревнуєш?

– З чого б це? – подивилась я на чоловіка широко розкритими очима, не приховуючи подиву. – Ти надто високої думки про себе. Адже я і з іншими світлими можу проводити ночі. Для темних немає поняття вірності. Доки ми не створимо вічні узи, варто все спробувати.

Посмішка моментально сповзла з його обличчя після моїх слів. Замість цього в погляді з'явився відблиск гніву з нотками зневаги.

– Я дозволив тобі потягнути себе в ліжко, щоб твої інстинкти заспокоїлись. Тепер слухай, – піднявся Лероній з ліжка. – Мені не до розбірок зараз. І так втрачаю через тебе час. Ти повернешся в свій будинок в Академії Світла і ми на деякий час відкладемо наші заняття. Через те, що сталося з твоїм одягом, я не можу відпустити тебе розгулювати в такому вигляді, тому відкрию туди портал...

– Не потрібно. Сама доберусь, – квапливо накреслила руни чистоти та одіяння на руці та поспішила піднятись з ліжка вже одягненою. Я не пам'ятала, як опинилась саме в цій кімнаті, тому попросила показати вихід. – «Так буде краще, якщо Лероній не буде відчувати до мене теплих почуттів. Я все одно залишусь просто іграшкою для нього, доки не надоїм і він не повернеться в своє спокійне, повсякденне життя».

– Може це й на краще. Ніч ще не закінчилась і мені можуть знадобитись всі наявні в мене сили, – прошепотів Лероній ледь чутно, але мій тонкий слух зміг чітко вловити його слова. – Я проведу тебе до виходу.

– Стривай, – нахмурилась. Від його слів у мене поселилось почуття тривоги й я передумала його залишати так просто одного. Все-таки ми, дівчата, такі мінливі. – Що взагалі сталося? До чого все ж цей поспіх?

Гесс Лероній подивився на мене, ніби я була не вартою його пояснень.

– Припини. Те, що я сказала про темних, ще не означає, що це відноситься конкретно до мене. Інакше, я б уже давно пройшла ініціацію. Не погодишся?

Чоловік нахмурився, задумавшись ненадовго. Згодом його погляд потеплішав і він зробив крок до мене. Важко зітхнувши, Лероній обережно стиснув мене в обіймах і опустив підборіддя мені на маківку.

– Не говори тоді більше таких слів. Я не буду ні з ким ділити своє.

– Відколи я стала твоєю? – відсунулась від чоловіка і заглянула йому в очі. – Мені про це нічого не відомо.

– Від сьогоднішньої ночі. Наша абсолютна сумісність в магії і моя симпатія до тебе – вагомі аргументи, –окреслив Лероній мою вилицю кінчиками пальців. – Але зараз не час говорити про це. У нас відкрився розлом і ми збираємо всі свої сили до місця його виникнення. Я також повинен туди піти.

– Я з тобою, – вхопила його за одяг, ніби він міг миттєво розчинитися в моїх руках. – День ще не настав і ви слабші за темних магів. Можливо, я зможу вам допомогти? До того ж, хіба це не одна з причин, чому ми з подругами тут?

– Розломи завжди трапляються в нічний час і ми завжди були в змозі їх закрити, тому не варто хвилюватися. Повертайся краще до подруг. Я прийду до тебе, як тільки зможу, – Лероній спробував м'яко вивільнитися з мого захвату. – Відпусти. Я мушу поспішати.

– Ми підемо разом і ніяк інакше, – серйозно подивилась на чоловіка.

– Гаразд, – важко зітхнув Лероній, здавшись. – Відпусти тільки.

– Май на увазі, я швидко бігаю і ніколи не прощаю обману, –відпустила все ж його одяг і відступила на крок.

– Породження Пітьми, – фиркнув Лероній і, підхопивши мене під руку, повів на вихід. – Спочатку підемо до інших світлих магів. Думаю, що мене вже зачекалися.

– Тоді давай поквапимось. Чому ми так повільно йдемо? – прискорила я крок і потягнула Леронія за собою.

– Світлі маги по фізичній формі ближчі до людей, ніж до темних. У нас немає такої швидкості, витривалості, гостроти слуху та зору, як у вас, – стрімко крокував Лероній, намагаючи поспіти за мною.

– Я помітила це, але ми зараз і не рухаємося з надлюдською швидкістю, – знизала плечима, не сповільнюючи кроку.

– Ти так впевнено рухаєшся, але трохи не в ту сторону, –сказав Лероній через деякий час.

– Чому ти відразу не сказав? – миттєво загальмувала я, від чого чоловік ледь не збив мене з ніг.

Я завмерла, відчуваючи теплі і міцні обійми зі спини. Його дихання ворушило мені волосся на маківці, так як чоловік був вищий за мене. Прохолодний вітерець ласкаво пестив оголену шкіру. Я відчула, як Лероній зробив протяжний вдих і руками прибрав моє волосся, переклавши їх на одну сторону. Потім був легкий, ледь відчутний, але від цього не менш чуттєвий, поцілунок в шию.

– Нас може хтось побачити, – прошепотіла я, намагаючись вгамувати тремтіння і слабкість, які виникли в тілі.

– Ти ж стверджувала, що репутація не є важливою для тебе, – швидше відчула по теплим інтонаціям в голосі, ніж побачила, як Лероній посміхнувся.

– Ти все ж хочеш, щоб світлі маги зацікавилися мною? – провокаційно протягнула, від чого чоловік миттєво напружився.

– Ні, – прошипів крізь зуби і відпустив мене Лероній. Не кажучи більше ні слова, він розвернувся трохи лівіше і пішов в невідомому мені напрямку.

– Ти так мило ревнуєш, – пожартувала я, але Лероній на це нічого не відповів. – Ти що, дійсно ревнуєш?

– Так, – не став заперечувати Лероній.

– Але ж ми ледве знайомі. Як можна так швидко прив'язатися? Як можна довіритися будь-кому за такий короткий проміжок часу? Може я шпигун темних і від мене варто очікувати тільки проблеми? – зопалу випалила. Мені не вірилось, що я можу бути настільки важливою для цього чоловіка. – «Лероній грає зі мною? Він думає, що інакше я не буду допомагати з нашою місією? Це було б занадто жорстоко, але і вірити в його почуття, які настільки стрімно спалахнули, я не стану».