Глава 3

Готель зустрів єдиних своїх мешканців пустотою, темрявою та холодом. Ніхто не вийшов їм на зустріч. Ні Марта, ні навіть Пилипович, який нібито мав до вечора точно з’явитися. 

— Погляньте! Якась записка, — вигукнула Оксана, яка першою зайшла до їдальні. Дівчина взяла в руки лист пожовклого паперу і насупила брови вдивляючись у текст. — Ну і почерк, — промовила вона. — Я такий лише в старовинних рукописах зустрічала, які зберігаються в музеях чи бібліотеках. А ще такій нарис був дуже популярним на початку дев’ятнадцятого століття. Зараз би це назвали трендом.

— А що там написано? — поцікавився Сергій заглядаючи Оксані через плече.    

— Якщо довіряти підпису і це послання від Марти, то вона вибачається, але їй терміново треба поїхати до батьків в місто. Подзвонили, що в них щось трапилося. Потім пише щоб ми почували себе як вдома і користувалися усим, що нам потрібно. Дрова до каміну в сарайчику на задньому дворі.

— Що ж. Тобі я пішов на задній двір, — розвів руками Сергій, — без вогню в цьому приміщенні не дуже затишно.

— Я тоді піду поки поскидаю сьогоднішні наші записи на ноут і підготую камери до нічної зйомки, — сказав Андрій. — Якщо питимете чай, заваріть і на мене будь ласка, я тільки но закінчу з технікою, спущусь до вас. 

— Виходить, що вечеря на нас? — посміхнулася Марина і пішла до холодильника. — А що, досить не погано, — промовила вона після ретельного дослідження його вмісту.

— Що там? — приєдналася до подруги Оксана.

Разом вони обрали з величезної кількості різних продуктів тостовий хліб, шинку, два шматки сиру різних сортів, слайси червоної риби, кілька авокадо та каперси. 

— Давай я зроблю бутери, а ти поки пошукай де той трав’яний збір, який вчора Марта заварювала, — зпропонувала Марина. Їй хотілося, щоб Сергій побачив саме її за готовкою вечері, коли повернеться з дровами.

— Як скажеш, — Оксана з посмішкою подивилася на подругу, неначе бачила ту наскрізь і одразу ж розкусила її не хитрий план.

Раптом за спинами дівчат щось гупнуло. Вони подумали, що то Сергій приніс дрова, але коли повернулися, то нікого не побачили. За мить десь з під ніг почулося протяжне “мяу” і в наступну секунду на стіл застрибнула величезна плямиста кішка. 

— Так от хто нас вночі лякав, — розсміялася Марина і простягнула до кішки руку. Але та не зраділа цьому, і вигнувши спину дугою, зашипіла на дівчину. 

— Злюка, — промовила Оксана, яка спостерігала за цим поряд. — Сьогодні теж нам спати не даватимеш? Дивись бо закриємо в якійсь коморі, — Оксана помахала перед кішкою вказівним пальцем неначе сварила малу дитину. Почувся тріск деревини. Дівчата поглянули туди звідки йшов звук і приголомшено завмерли. Кішка, муркнувши, зістрибнула на підлогу і відкрилася наступна картина: на дерев’яному столі, залишилося по чотири глибокі отвори, там де знаходилися її лапи. Здавалося, що стіл пробили цвяхами чи шилом, а не котячі кігті.

— Я здогадувалася, що тут все трухляве, але ж не настільки, — погано приховуючи знервованість, спробувала посміхнутись Марина. 

В цей момент нарешті повернувся Сергій з величезним оберемком дров та сокирою заткнутою позаду за пояс.

— Що, змерзли? — бадьорим голосом заговорив він і напруга, що утворилася в їдальні, вмить зникла. 

Сергій скинув дрова під вікном, подрібнив одну колоду на тоненькі тріски й заклав те все до темної пащі каміну. Через кілька хвилин їдальня наповнилась мерехтливим світлом вогню, легким ароматом диму, який вирвався всередину під час розпалювання, та ледь вловимим поки що теплом.

— Сідай до столу, я зараз покличу Андрія, — сказала Оксана поправляючи чайник з водою на спеціальному місці в каміні. Проходячи повз Марини подруга підморгнула їй так, щоб Сергій не помітив. 

Тим часом, в кімнаті Андрія, відбувалися куди дивніші речі, ніж пробита котячими кігтями столешниця. Він поскидав файли з усіх камер на ноутбук і вирішив подивитися момент з оленем.

Спочатку все виглядало звичайно — кадри лісу, дерева, дорога. Але в якийсь момент увагу Андрія привернув звук відео. На тлі тиші, яку порушував лише монотонний гул двигуна, в одному із кадрів виразно почувся приглушений, протяжний шепіт.

Андрій насупив брови, зупинив відео і відмотав назад. Знову чітко почув шепіт. Він кілька разів повертався до цього місця, щоразу намагаючись розібрати слова, але марно. Андрій продовжив переслуховувати в навушниках. Шепіт лунав знову і знову. З кожною новою спробою все виразніше. Здавалося ще трохи і Андрій почне розрізняти слова.

В двері постукали, але він цього не почув. Врешті решт двері відчинилися і в кімнату обережно зазирнула Оксана. Зрозумівши, що Андрій її не чує, підійшла ззаду і зазирнула в екран ноутбука. На екрані миготіли кадри з лісу, але щось у цьому зображенні було нетипове. Листя на деревах наче пульсувало, змінюючи колір із зеленого то на темно-коричневий, то на майже чорний.

— Що ти дивишся? — запитала Оксана, намагаючись не налякати друга.

Андрій різко обернувся, його очі були широко відкриті, а на обличчі — занепокоєння.

— Ти бачиш це? — прошепотів він, показуючи на екран.

Марина уважніше придивилася. Здавалося, що кадри лісу знову змінюються, але цього разу вони вже не були лише природними — у тіні між деревами проступали чиїсь обриси. Ледь помітні, але вони там були.

— Це… хто це? — пробурмотіла вона, відчуваючи, як її серце починає битися швидше.

— Я не знаю, — відповів Андрій, ковтаючи слину. — Спочатку все виглядало нормально, але потім почало змінюватися. Я думав, що це просто помилка камери, але… щоразу, як я дивлюсь це відео, щось нове з'являється.

— Може, це якісь технічні збої? — Оксана намагалася знайти раціональне пояснення, але її голос видавав, що вона сама в це не вірить.

Андрій заперечно похитав головою.

— Щоразу, як я намагаюся переглянути кадри, щось у відео змінюється.

— Змінюється? Що ти маєш на увазі? — Оксана знервовано подивилася на нього.