Трішки театру для Міланиних батьків

Коли в суботу о восьмій ранку у її двері подзвонили, Ната навіть не засумнівалася в тому, хто саме завітав. Кінець кінцем, якщо Ангеліна спокійно приходить серед тижня то о шостій ранку, то об одинадцятій ночі, не дати подрузі виспатися навіть у вихідний день цілком нормально для цієї злопам’ятної кондитерки.

— І що ти знову хо… — Ната замовкла на півслові, коли побачила Ангеліну.

Дівчина була одягнена в чорну сукню максимально простого крою, а її волосся зв’язане в акуратний хвостик без бантика (!). Єдине, що видавало в ній колишню Ангеліну, — окуляри, зараз вже, як і очікувалося, у чорній оправі.

— Привіт, у тебе ж знайдуться якісь чорні лахи? Чи хоча б щось темне?

— Ем, що відбувається?

— Зараз ти перевдягаєшся і ми йдемо до батьків Мілани.

— А яка моя роль у цьому поході? І навіщо одягатися в чорне?

— Слухай і запам’ятовуй. Ми безутішні подруги Мілани, які до глибини душі вражені її смертю. Прийшли поспілкуватися з батьками загиблої, аби написати прощальну статтю про дівчину. Типу останньої дані, чи щось таке.

Ти будеш говорити з ними. Спершу розпитай їх, що вони думають про смерть Лани, чи вірять у вину Роми, чи знають, куди вона подалася тієї злощасної п’ятниці, ну, і які в неї були стосунки зі знайомими. Можливо, хтось з оточення дівчини видався їм дивним. Далі нехай розкажуть, якою була їхня донька, що любила. Впритул до того, що про улюблений колір запитай. Словом імпровізуй. А я тим часом піду в кімнату Мілани. Аби зробити пару фоток її гніздечка для статті. Постараюся пробратися й до інших кімнат. Тому намагайся максимально прикувати їхню увагу до себе.

— Ти взагалі нормальна?! Просто прийти, чесно розповісти, хто така і чого хочеш, занадто просто для тебе?

— Так вони можуть послати мене куди подалі. Сама подумай. Кондитерка вирішила у слідчого погратися. Вони це навіть можуть сприйняти як наругу над пам’яттю доньки.

— Крутяк! А двох навіжених дівах, які бігають по їхній квартирі й ставлять запитання сприймуть нормально.

— Я гуглила Міланиних батьків. Вони доволі… публічні. Маю на увазі, що дуже люблять розповідати про своє життя в соціальних мережах. До речі, навіть трохи дивно. Така болячка більш поширена серед представників нашого покоління.

— І що?

— А те, що ці люди скоріше за все й справді позитивно оцінять ідею зі статтею в Фейсбук як прощальний дарунок доньці.

— Чому ти така впевнена?

— Я не впевнена. Просто сподіваюся, що не помиляюся.

Другий основний метод Ангеліни Котенко для пошуку відповідей  — божевільний ризик. Так вона це називала. В цьому випадку дівчина покладала всі надії на ефект шоку та несподіванки. А звідки бралися всі ці незвичні ідеї, Ліна й сама не розуміла. Вони просто виринали з уяви у потрібні моменти. Втім, вона знала точно, що боятися й задкувати не можна.

— А чому б спершу по-людськи не спробувати, як я пропоную?

— Бо якщо вони мене проженуть, то потім і цей божевільний план втілити не вдасться — зовнішність змінювати я не вмію.

— А чому я не можу спробувати поговорити з ними? А як не вийде, то будеш реалізовувати цю фігню.

— Бо мені потрібна напарниця. Крім тебе підхожих кандидатур немає. Коротше, я поставила на карту все. Слухай, я розумію, що ця ідея виглядає як жорстока насмішка над людським горем, але я дійсно хочу знайти справжнього вбивцю. До речі, ти можеш і справді написати цю статтю. Думаю, ваші одногрупники підтримають ідею.

— Гаразд, зараз переодягаюся і йдемо.

— Дякую.

— Ангеліно, а в тебе окуляри до всіх нарядів є?

— Ага.

— Ти чокнута, однозначно.

— Я знаю.

***

Ангеліна озирнулася невеличкою, але доволі затишною кімнаткою Мілани. По периметру були розставлені меблі темно-коричневого кольору: ліжко, письмовий стіл, гардероб і комод, на якому розмістилася ваза з засохлими квітами (напевно їх подарував дівчині Рома незадовго до смерті дівчини) та рамки з фотографіями. По середині лежав пухнастий килим кольору кави з молоком, що перегукувався з фіранками схожого відтінку.

«Я на місці Мілани тільки на цьому килимі сиділа б цілими днями. І як вона лише примудрялася зберігати його чистеньким?..»

Ангеліна швиденько обнишпорила все, сподіваючись натрапити на якусь зачіпку. Та нічого особливого не знайшла. Потім дівчина сфотографувала світлини на комоді, аби роздивитися їх пізніше, а на останок зробила ще кілька загальних кадрів на випадок, якщо Ната таки надумається писати статтю, і тихенько прокралася до кімнати навпроти, котра належала батькам загиблої.

Тут вона теж не змогла надибати щось підозріле. Хіба лише переконалася, що батьки Лани також люблять розставляти фотографії у рамках. Ангеліна вже збиралася виходити, коли її наздогнала думка, що щось тут є неоднозначне. Дівчина стала посеред кімнати й повільно обернулася на триста шістдесят градусів, сподіваючись зачепитися поглядом за те, що не дало їй вийти. І ось воно! Фотографії. Ліна ще не знала, що такого видивилася, але однозначно проблема в них. Тож, вона швиденько сфотографувала їх і нарешті вийшла.