Якась неоднозначна п'ятниця

Ната вже розстелила своє ліжко й вимкнула світло. Дівчина перебувала в передчутті солодкого сну, який манив з подвійною силою після підйому о шостій ранку. Втім, десь на пів шляху до царства ковдри й подушок її перехопив дзвінок у двері.

— Знову ти?! Ну що ти за людина така?

— І це замість подяки за те, що я не примусила тебе йти на зустріч з Андрієм разом зі мною?

— Ліно, всього два слова: одинадцята ночі.

— Тільки не говори, що ти збиралася давати хропака.

— А по мені не видно?! — Ната натякнула на піжаму.

— Тю! Яка зануда. Навіть моя бабуся до дванадцятої серіальчики в неті дивиться.

— Ти збудила мене за півтори години до будильника. Як наслідок, я мусила відсидіти на парах, а потім до вечора працювати сонною. Кому як не тобі знати, що я болісно сприймаю різкі переміни в графіку?

— Нічого не знаю. Я привезла тортик. Сама приготувала, до речі. Тому чекаю на чай.

— Ти ж мстишся мені, правда?

— Так.

— Ти горітимеш у пеклі.

— Ти теж, ошуканко.

***

— То що ти знову від мене хочеш? — Ната відсьорбнула зі своєї чашки.

— Коли говорила з Андрієм, забула дещо уточнити. Лану вбили у п’ятницю вранці, правильно?

— Так. Стоп! Як знаєш? Ти ніби ні в мене, ні в Дани не уточняла.

— Статтю читала в неті.

— Навіть не знала, що така є.

— Мене цікавить от що. Чому вона не в універі була? Я дивилася розклад. Пари у неї мали бути.

— А, так вони прогуляли тоді.

— Вони?

— Лана, Дана й Рома.

— Колективно?

— Ну, Лана й Рома собі вирішили так, а Дана — собі. Звичайний збіг.

— А звідки ти знаєш про всіх трьох? Допустимо, Дана твоя подруга, а як щодо парочки?

— Дана примудрилася кілька хвилин поговорити з Ромою. Він їй розповів, а вона потім — мені.

— А хіба можна втрапити до затриманого, який без п’яти хвилин в’язень, сторонній людині?

— За гроші все можна. Дана трохи відклала від того, що їй тато давав. Всю ничку мусила віддати.

— Я так розумію, Дана готується до ролі домогосподарки в домі багатого чоловіка.

— Ну…

— В наш час більшість студентів вже на середині бакалаврату працює, а вона без п’яти хвилин магістр, але й досі живе батьковим коштом.

— Це не Богданин вибір, а її тата.

— Лади, хай Данине майбутнє хтось інший обдумує. Мене більше хвилює цей збіг з загулом.

— Чому?

— Ну дивно дуже, що вони втрьох саме цього дня на пари не прийшли.

— Лін, це вже параноя. Ніби у твоєму кулінарному коледжі всі були старанними студентами й пар не прогулювали. Чи ти натякаєш, що Рома з Даною вдвох Мілану прикінчили?!

— Ні, поки що нічого такого я не думаю. Але цей момент не дає мені спокою.

— А я таки зупинюся на тому, що це просто збіг.

— Рома виріс у дитячому будинку. Родичів у нього немає, але що з друзями?

— Розсмокталися, коли він вступив до університету. Він же з іншого кінця країни до нас перебрався. Чомусь йому дуже хотілося саме в наш універ.

— Ясно. Тут глухо. А Лана?

— Та вона якось особливо ні з ким не зближалася. Хоча привітною з усіма була, як і Андрій. Власне лише з ним Лана чомусь здружилася в останні місяці. Мабуть, спорідненість душ відчули. Правда, з запізненням.

— Вона жила з батьками чи в гуртожитку?

— З батьками.

— От дідько, це складніше.

— В якому сенсі?

— Поговорити з сусідками по кімнаті було б помітно простіше, ніж з батьками. Скоріше за все, вони тупо виженуть мене.

— І що робити?

— Не знаю. Щось вигадаю. До речі, можна сьогодні в тебе переночувати, бо вже за північ перевалило?

— Угу, тільки постіль шукай і стели собі сама. Ти знаєш, де вона лежить, — дівчина попрямувала до своєї кімнати.

— Натусь, — озвалася до неї Ангеліна, коли та вже поклала долоню на дверну ручку. — Дана ніби казала, що Мілану Рома ввечері знайшов, так?

— Ага-а-а-а... — дівчина смачно позіхнула. — А що?

— Та так, нічого... Добраніч.