Якась неоднозначна п'ятниця

Ната вже розстелила своє ліжко й вимкнула світло. Дівчина була в передчутті солодкого сну, який манив з подвійною силою після підйому о шостій ранку. Втім, десь на півшляху до царства ковдри й подушок її перехопив дзвінок у двері.

– Знову ти?! Ну що ти за людина така?

– І це замість подяки за те, що я не примусила тебе йти на зустріч з Андрієм разом зі мною?

– Ліно, всього два слова: одинадцята ночі.

– Тільки не говори, що ти збиралася давати хропака.

– А по мені не видно?! – Ната натякнула на піжаму.

– Тю! Яка зануда. Навіть моя бабуся до дванадцятої серіальчики в неті дивиться.

– Ти збудила мене за півтори години до будильника. Як наслідок, я мусила відсидіти на парах, а потім до вечора працювати сонною. Кому як не тобі знати, що я болісно сприймаю різкі переміни в графіку?

– Нічого не знаю. Я привезла тортик. Сама приготувала, до речі. Тому чекаю на чай.

– Ти ж мстишся мені, правда?

– Так.

– Ти горітимеш у пеклі.

– Ти теж, обманщице.

***

– То що ти знову від мене хочеш? – Ната відсьорбнула зі своєї чашки.

– Коли говорила з Андрієм, забула дещо уточнити. Лану вбили у п’ятницю вранці, правильно?

– Так. Стоп! Як знаєш? Ти ніби ні в мене, ні в Дани не уточняла.

– Статтю читала в неті.

– Навіть не знала, що така є.

– Мене цікавить от що. Чому вона не в універі була? Я дивилася розклад. Пари у неї мали бути.

– А, так вони прогуляли тоді.

– Вони?

– Лана, Дана й Рома.

– Колективно?

– Ну, Лана й Рома собі вирішили так, а Дана – собі. Звичайний збіг.

– А звідки ти знаєш про всіх трьох? Допустимо, Дана твоя подруга, а як на рахунок парочки?

– Дана примудрилася хвилин поговорити з Ромою. Він їй розповів, а вона потім – мені.

– А хіба можна до затриманого, який без п’яти хвилин в’язень, втрапити сторонній людині?

– За гроші все можна. Дана трохи відклала від того, що їй тато давав. Всю ничку мусила віддати.

– Я так розумію, Дана готується до ролі домогосподарки в домі багатого чоловіка.

– Ну…

– В наш час більшість студентів вже на середині бакалаврату працює, а вона без п’яти хвилин магістр, але й досі живе за батьків рахунок. 

– Це не Богданин вибір, а її тата.

– Лади, хай Данине майбутнє хтось інший обдумує. Мене більше хвилює цей збіг з загулом.

– Чому?

– Ну дивно дуже, що вони втрьох саме цього дня на пари не прийшли.

– Лін, це вже параноя. Ніби у твоєму кулінарному коледжі всі були старанними студентами й пар не прогулювали. Чи ти натякаєш, що Рома з Даною вдвох Мілану прикінчили?!

– Ні, поки що нічого такого я не думаю. Але цей момент не дає мені спокою.

– А я таки зупинюся на тому, що це просто збіг.

– Рома виріс у дитячому будинку. Родичів у нього немає, але що з друзями?

– Розсмокталися, коли він вступив до університету. Він же з іншого кінця країни до нас перебрався. Чомусь йому дуже хотілося саме в наш універ.

– Ясно. Тут глухо. А Лана?

– Та вона якось особливо ні з ким не зближалася. Хоча привітною з усіма була, як і Андрій. Власне лише з ним Лана чомусь здружилася в останні місяці. Мабуть, спорідненість душ відчули. Правда, з запізненням.

– Вона жила з батьками чи в гуртожитку?

– З батьками.

– От блін, це складніше.

– В якому сенсі?

– Поговорити з сусідками по кімнаті було б помітно простіше, ніж з батьками. Скоріше за все, вони тупо виженуть мене.

– І що робити?

– Не знаю. Щось вигадаю. До речі, можна сьогодні в тебе переночувати, бо вже за північ перевалило?

– Угу, тільки постіль шукай і стели собі сама. Ти знаєш, де вона лежить, – дівчина попрямувала до своєї кімнати.

– Натусь, – озвалася до неї Ангеліна, коли та вже поклала долоню на дверну ручку. – Дана ніби казала, що Мілану Рома ввечері знайшов, так?

– Ага-а-а-а... – дівчина смачно позіхнула. – А що?