Кондитерка розпочинає розслідування

Тишу кімнати розірвав телефонний дзвінок. Ната неохоче потягнулася до телефону, на силу розкривши одне око.

— Слухаю.

— Натко, ти що там, дрихнеш?!

— Ліно, ти на годинник дивилася?! Шоста ранку. Якого дідька?

— Ти сама винна. Не треба було мене до Дани вести.

— Тільки не кажи, що ти вирішила розпочати розслідування в таку рань.

— А як ти думала?! Мені о дев’ятій потрібно на роботі бути.

— А після неї не можна?

— Не можна. Я вже біля твоїх дверей, відчиняй.

— Що? — За мить у двері настирливо затарабанили. Ната мусила бігти відчиняти, поки Ангеліна не перебудила сусідів. — Боги, невже не можна скористатися дзвінком?

— Привіт! — її зустріла щира широченна посмішка.

— Знаєш, у нас в універі була одна староста. Вона так само, як ти оце, до всіх шкірилася, коли приходила на пари, і виглядала при цьому так, наче виспалася на тисячоліття вперед. Так це я до чого власне… Її всі вбити хотіли.

— Ти просто заздриш, що я можу радіти життю навіть о шостій ранку, а ти — ні.

— Ой все!

— Став чайник і готуй бутерброди — я ще не снідала.

— Ти сюди їсти прийшла чи починати розслідування?

— Одне іншому не завадить. Тим більше, що моє розслідування з тебе починається.

— А яким боком тут я?!

— Ти тягни бутерброди спершу.

Коли Ната повернулася з тацею, де стояли дві чашки й тарілка з бутербродами, Ангеліна вже зручненько сиділа на дивані, склавши ноги по-турецьки. Навколо неї покоїлася тканина темно-синьої спідниці, яка перегукувалася з білою блузкою в блакитну квіточку й окулярами вже з синьою оправою.

— А ти скромняга.

— Угу, я в курсі.

— То що ти від мене хочеш?

— Розкажи мені про цих чотирьох.

— А чому ти в Дани не питала?

— Вона занадто зацікавлена. Може навіть несвідомо «прикрасити» історію. До того ж не хочу дивитися на її пику, яку аж перекошує від того, що мене доводиться терпіти. Не можу я адекватно обдумувати почуте, коли мене оточує потужний негатив направлений на мою адресу.

— Дана, Лана, Рома й Андрій — мої одногрупники. Рома й Лана зустрічалися ще з середини третього курсу. Ніхто ніколи не бачив, щоб вони сварилися. Навпаки постійно ходили скрізь разом, взявшись за ручки.

Дана сохне по Ромі з першого курсу, але ніколи не намагалася якось напакостити його стосункам. До того ж татко вже підшукав їй вигідну партію, тому скоро вона вийде за якогось нудного, але багатенького білого комірця, який старший від неї років на десять.

Андрій — сама доброта. Дружить з усіма, включаючи й Мілану. На разі на заочці вчиться. Працює. Не знаю, що ще про нього сказати. — А Дана не може просто відмовитися виходити заміж?

— Та це навряд. Вона на скільки віддана батькові, що й отруту з його рук прийме. Річ у тім, що він виростив її сам. Дана завдячує йому всім.

— Ясненько. Як мені зв’язатися з Андрієм?

— Я кину тобі покликання на його профіль у Фейсбук. Можеш написати йому.

— Дякую. І за інформацію, і за сніданок.

— Ти мене дивуєш. Я думала, будеш стверджувати, що така відданість батькові й Дана — несумісні речі.

— Чому? Я думаю навпаки. Так, вона доволі свавільна, але найчастіше у таких людей є дехто особливий, кому вони безмежно віддані. З Ромою, якого вона кохає, у неї нічого не було, нареченого вона не любить, а от батько — її єдина близька людина, а отже, він і є тим «деким» для Дани.