Зустріч колишніх однокласниць

Богдана нервово постукувала ногами по долівці. Вся ця затія їй геть не подобалася, але якщо це єдиний шанс для Роми, то вона готова потерпіти. Зрештою грошей дівчина не мала ані на адвоката, ані на детектива, а рятувати хлопця потрібно негайно.

— Слухай, Нато, а ти впевнена, що вона зможе розібратися з цим?

— Якщо ти не зробиш щось зі своїм презирливим тоном, то Ангеліна й намагатися не стане.

— Я не можу різко почати любити її.

Колись троє дівчат були однокласницями. Та так сталося, що Дана опинилася серед лідерів школи, Ангеліна — серед простачок, ну а Ната була з тих рідкісних щасливиць, які примудрялися вправлятися і там, і сям.

— О Господи, Дано, ми школу шість років тому закінчили, а те ще й досі не відійшла від цих ідіотських поділів. Ти дорослішати взагалі не збираєшся?

— Та вона не від світу цього. І час це хіба підкріпив.

У двері подзвонили.

— Не бовкни цього їй, — Ната побігла відчиняти очікуваній гості.

І ось перед Даною постала мініатюрна дівчина в насичено-жовтій сукні, нижня частина якої виглядала як розкрита парасолька. Її русяве волосся зібране у пишний пучок, прикрашений золотистим бантиком. На тонкому носі, кінчик якого ледь-ледь помітно дивився вгору, покоїлися окуляри в «котячій» оправі, того ж жовтого кольору.

— Привіт, — посміхнулася Ангеліна, демонструючи виразні ямочки на щоках. — В когось зник котик?

— Е-е-е-е… Що?..

— Тут така справа… — Ната нервово усміхнулася.

— Тільки не кажи, що ти їй не розповіла.

— Вона б не погодилася прийти, аби знала. А так, можливо, вислухає все з перших вуст, розжалобиться і…

— Агов, годі говорити так, ніби мене тут немає, — Ангеліна приземлилася в крісло, не чекаючи запрошення. — Краще поясніть, що відбувається. Дупою чую, мене десь намахали. Чи не так, Нато?

— Мені потрібна твоя допомога. Точніше, моєму другові, — почала Дана.

— А ще точніше, хлопцю, в якого ти закохана.

— З чого ти взяла?

— Ти говориш «мій друг» так, ніби Голум про золотце. Та ще й пала так «низько» заради нього — просиш про допомогу мене. То що за біда з хлопчиною трапилася?

— Його затримали, звинувативши у вбивстві дівчини. Рома виріс в дитячому будинку. Нікому оплачувати нормального адвоката, тому його точно зроблять винним і засадять надовго.

— А він не винен?

— Ні!

— Що ж, співчуваю звісно твоєму Ромі, але до чого тут я?

— Ната говорила, ти багато кому допомогла.

— Але це зовсім інше. Я не займаюся підсудними справами. Та ти й сама знаєш, що саме… в моїй компетенції.

Ангеліна з дитинства була такою собі спрощеною версією детектива. Вона допомагала з пошуками втрачених котів і собак, особистих речей, а також у викритті негідників, які підставляли друзів або зраджували своїм другим половинкам. Дівчина ніколи не очікувала оплати за це. Просто їй подобалося допомагати людям і розгадувати загадки. То чому б не сумістити дві приємності?..

— Тобто ти просто закриєш очі на те, що постраждає невинна людина?

— Дано, я не слідчий і не адвокат. Вбивство дівчини — це тобі не викрадення цуценяти. Мене й саму чого доброго посадять, якщо я влізу в це. Воно мені треба?

— Скажи просто, що проблема в тому, що про допомогу я прошу.

Ангеліна шумно вдихнула й видихнула, скорчила незрозумілу гримасу, яка напевно означала щось на кшталт «де ти взялася на мою бідну голову?», і дала знак Наті, натякаючи, що хоче перекинутися з нею парою слів наодинці.

Дівчата подріботіли з кімнати в коридор під пильним поглядом Дани.

— Нато, що це за фігня?! Я одразу зрозуміла, що ти щось темниш, але це навіть для тебе занадто.

— Ти б послала мене, аби я сказала правду.

— І з якого дива ти подумала, що я не зроблю цього зараз?

— Бо тобі складно відмовити, коли людина просить тебе особисто.

— Ну ти й зараза! Це ж справжнісінька підстава.

— Вибач.

— Але вбивство реально занадто для мене. Навіть якщо закрити очі на те, що я надаю перевагу бути якомога далі від усього, що реально кримінальне… Не впевнена, що моїх вмінь вистачить, аби розібратися.

— Ти спробуй. Гірше точно не буде.

— А я от переконана, що ви мене під монастир підведете. Але трясця з ним! Ходім, поговоримо.

Коли дівчата повернулися, Дана перехопила погляд Нати в німому запитанні.

— Дідько, та ви дістали спілкуватися постійно між собою так, ніби мене тут немає. Оці багатозначні погляди також рахуються. Якщо так продовжиться, то я на довго не затримаюся.

— То ти допоможеш мені?

— Для початку розкажи детальніше суть справи.

— Мілану Власенко знайшли мертвою у квартирі Роми. Точніше, він сам і знайшов. В другій половині дня поїхав на роботу, а коли повернувся, її вже не було в живих.