Розділ 4. Смачний сніданок

Аліса прокинулася від гучного сміху Максима, що лунав із кухні. Вона протерла очі, ще трохи сонна, і вилізла з-під теплої перини. Під ногами відчулася прохолода дерев'яної підлоги, тому вона швидко одягла свої улюблені капці у вигляді симпатичних мишок. Їхні маленькі вушка смішно підстрибували на кожному кроці. Відчувши, що її сонний стан уже відступає, Аліса попрямувала до кухні, звідки продовжували лунати голоси. Коли вона наблизилася до дверей, то почула, як тітка Оля щось весело розповідає, а Максим сміється, як ніколи.
Дівчина тихо зайшла до кухні та побачила, як тітка метушиться біля плити, а Максим, сидячи за столом, жваво підкидає якісь репліки, час від часу поглядаючи на тітку з усмішкою.
– І ото він, уявляєш, стоїть, а на ньому той баран ледь не сидить! – розповідала тітка Оля з гумором, махаючи ложкою в повітрі. – Та я як побачила, мало сміхом не задушилася. Добре, що мужик той хоч до плоту відійшов, а то би всі сусіди бачили!
Максим заливався сміхом, не здужав стриматися.
– Ну, тітко, це ж треба таке! А він що, нічого не відчув?
Тітка тільки відмахнулася:
– Та де там! Він усе за корову дивився, а той баран так, наче на диван сідає! Ото гуцульська худоба – знає, як розвеселити!
Аліса не втрималася і тихо засміялася, привертаючи їхню увагу.
– О, Аліса, ти вже встала! – весело вигукнула тітка Оля, обернувшись до неї. – Сідай, снідати будемо!

– Сестро, ти мусиш це почути, – додав Максим, все ще посміхаючись. – Тітка такі історії розповідає, що я ще ніколи так не сміявся.

Аліса сіла за стіл, де вже був приготований запашний чай і тарілка з сирниками, ще теплими й злегка присипаними цукровою пудрою. Вона глянула на Максима:
– Ти вже давно встав? Смішки тут розводиш без мене.
Максим підморгнув їй:
– Ну, хтось мусив розважати тітку, поки ти спала, наче ведмідь у зимовій сплячці.
Аліса посміхнулася, взявши один сирник. Запах домашньої їжі та тепла атмосфера кухні одразу поліпшили її настрій.
– Тітко, а що ще в нас на сьогодні за плани? – поцікавилася вона, поклавши сирник на тарілку.
Тітка Оля, швидко помішуючи щось у каструлі, відповіла:
– Та чуєш, спочатку поснідаєте добре, а тоді побачимо! Може, підемо до сусідів, чи до лісу на прогулянку. Тут у нас завжди знайдеться що робити. Ви ж не в місті, де все на ґаджетах, тут справжнє життя – Карпати самі підкажуть!
Аліса, насолоджуючись сніданком, раптом згадала, що їй хотілося б зв’язатися з Кірою, подругою, аби розповісти про всі пригоди в Карпатах. Вона підняла голову й запитала тітку:
– Тітко, а є тут якесь місце, де тягне мережа? Хотілося б передзвонити подрузі, а тут ні сигналу, ні інтернету.
Тітка Оля задумливо потерла підборіддя, а потім усміхнулася:
– Є, є таке місце! За хатою трохи вище є пагорб, там стара сосна стоїть. Ото на тому пагорбі іноді ловить мережа. Правда, не завжди, але шанс є.
Аліса полегшено зітхнула і кивнула. Вона вже уявила, як підійметься туди, нарешті зможе зв'язатися з Кірою і розказати їй про всі неймовірні речі, що тут відбуваються. Але, не встигла вона нічого сказати, як тітка раптом знову заговорила:
– Ой, забула! Я маю піти до Дарини, моєї подруги. Потрібно трохи допомогти їй із закрутками, а то вона вже не справляється одна. А ти, Алісо, поки я буду у неї, могла б помити посуд, що зібрався зі вчорашнього дня?
Аліса лише усміхнулася і кивнула:
– Звісно, тітко, без проблем! Радо займуся цим, хоч чимось себе займу.
Тітка Оля підвела її до плити, де стояла велика каструля з гарячою водою. Вона кивнула на каструлю й сказала:
– Ось тут водичка гріється, ще трохи покипить – будеш мати чим мити. А тазик для миття – на ганку, висить на гачку, не забудь взяти.
Аліса зацікавлено оглянула кухню, а потім запитала з посмішкою:
– А є тут якийсь засіб для миття посуду? Чи будемо все мити просто водою?
Тітка Оля, зберігаючи серйозний вигляд, швидко пішла до шафи та, через мить, дістала звідти пляшку зі засобом. На ній була знайома етикетка «Фері». Тітка простягнула пляшку Алісі з переможною усмішкою.
Аліса не втрималася і голосно засміялася:
– Ну, тітко, я вже думала, тут зовсім без цивілізації! А тут виявляється, «Фері» є!
Тітка теж засміялася і додала:
– Та хто його знає, що вам там у містах про нас гуцулів розказують. Але ми не такі вже й відсталі, як думають! Мусимо ж посуд чимось мити, правда?
– Точно, – підхопила Аліса, весело посміхаючись.
Тітка, весело підморгнувши, пішла збиратися, залишивши Алісу на кухні. Аліса взяла тазик, налила в нього гарячу воду з каструлі, додала трохи «Фері» і почала мити посуд. Шум води, що пінилась в тазу, створював приємний фон, а Аліса відчула себе частиною цього старого, але водночас затишного життя, де все йде своїм спокійним, неспішним темпом.
Тітка, вийшовши на поріг, озирнулася ще раз:
– Як закінчиш, іди на той пагорб. Там і підеш на зв’язок зі своїм світом!
– Обов'язково, – відповіла Аліса з усмішкою. – Але не поспішаю, тут теж є чим зайнятися.
Тітка Оля махнула їй рукою на прощання і швидко зникла за дверима, залишивши в хаті теплу, майже родинну атмосферу.
Аліса зібрала посуд зі столу, коли Максим, не гаючи шансу пожартувати, сів на стілець і з хитрим виразом обличчя заговорив:
– Ну треба ж, Аліса й справді вміє мити посуд! Я думав, ти тільки по дому ходиш із телефоном і постиш фотки про «труднощі життя».
Аліса, не перестаючи натирати миску, кинула йому короткий погляд і з легким сарказмом відповіла:
– О, не хвилюйся, я просто розігріваюся. Наступний пост буде про мій неймовірний талант миття посуду. Назву його: «Як вижити в Карпатах без Wi-Fi та доставлення їжі».
Максим засміявся:
– Ой, Алісо, ти просто скарб! Я навіть не знав, що в тебе є такі приховані здібності! Ще трохи, і ти почнеш робити щось корисне!
Аліса театрально закотила очі, підняла тарілку й удала, ніби важить її на руці.