Глава 37. Далекий світ стає ближчим

Глава 37. Далекий світ стає ближчим

Оксана не встигла відповісти, як двері відчинилися і до зали забіг Малюк. Притулився до Оксани, а вона гладила його шовковисте волоссячко. Малюк казав, що скучив за її стравами і казками, вона шкодувала за їх прогулянками, іграми. Важко було визначити, хто радіє більше. Обоє сяяли. Потім Малюк підійшов до матері:

- Ксюня житиме з нами? Ти погодилась?

Оксана знала, що Азорина на таке не погодиться, і не тільки тому, що Фатум міг сприйняти це як запрошення до дій. Вона не хотіла втягувати Оксану у справи свого світу, не бажала ризикувати короною єдиної і неповторної княгині пекла. І навіть ревнувала трохи, що Малюк не забув Оксану і її неперевершену смажену картопельку та налисники.

- Синку, скоро ти поїдеш вчитися далеко звідси, - дипломатично відповіла Азорина. – А ми з Оксаною за тобою сумуватимемо.

Малюк притих, присів біля матері.

- Азорино, відправиш його вчитися у світ людей? Хоча б на перші кілька років? – несміливо запропонувала Оксана.

- Можливо. Потім обговоримо, - не заперечувала Азорина. – Гарні школи є всюди. Але зараз маєш відповідати ти. Випадок чекає.

- Я допоможу, - втрутився Фатум, - Оксана повинна прийняти рішення, зваживши всі варіанти.

Він прошепотів щось і клацнув пальцями. У кріслі навпроти Оксани раптом опинився… Петро. Її смикнуло в його бік. Фатум засміявся. Всі помітили це смикання, і Випадок також. Але це тривало лише мить.

- Випадок, я приймаю твою пропозицію, - рішуче сказала Оксана і потиснула руку демона. – Приймаю партнерство і дружбу. Готова вирушити з тобою в далекий світ. Але… Чим я тебе привабила цього разу? Гостра потреба у моїй крові відпала… Я взагалі-то звичайна жінка. Нікого не можу втримати надовго. В кінцевому підсумку чоловіки мене кидають. Або зраджують. Або і те, і те. Тобі не буде зі мною нудно?

- Оксано, у тебе є найголовніший для мене талант, який мало цінують у твоєму світі – вірність. Відданість. Коли ти працювала на Петра, тобі жодного разу не спало на думку кинути його, підставити. Адже так? Але у вас цінують тих, хто вміє зраджувати. Швидко перевзуватись, так зараз кажуть?

Петро очмагіло водив головою на всі боки, роздивляючись величну залу. Він ще не був тут. Кивнув Фатуму на знак привітання. Випадок, красивий блондин у рваних джинсах, удостоївся лише холодного кивка. Так, він став блондином, і тепер подобався Оксані ще більше! На Азорину і Малюка Петро навіть не дивився. Його погляд вперся в Оксану:

- Прощавай. Я так довго цього чекав. Коли ти нарешті залишиш мене в спокої і знайдеш у житті щось своє. Не збираюся тягнути тебе на своїй шиї довіку. Ти б не зуміла без мене, ні жити, ні працювати, а підставити не сміла. Я тебе кредитував, я тебе захищав!

Його очі люто звузились. Не дуже йому подобалось те, що він бачив, але Оксані було байдуже. Слова Потоцького її більше не зачіпали. Вона не збиралася нічого йому доводити. Вона збиралася піти. Дарма Фатум його викликав. Петро все ще викликав у Оксани бажання, але вона знала – він холодний і брехливий, і ніколи не скаже їй заповітних слів, яких вона чекала довгі 30 років. І навіть довше. Всього два слова могли б перевернути її життя і зробити навіки щасливою: «Я твій». Але такого не станеться ніколи. Диван, пусті квартири і пусті слова – ні, вона сита цим по саме нікуди.

- Азорино, ти дозволиш нам з Випадком тиждень пожити на землі, владнати справи?

- Хочеш побачити сім’ю? Не прощайся з ними, ти зможеш переміщатися до них, коли схочеш.

Випадок ствердно хитнув головою.

- Власне, я хотіла поговорити з тобою, Азорино, - підступно посміхнулася Оксана. – Я дещо придумала.

Фатум знову засміявся, а Петро зневажливо гмикнув. Як завжди, він тримався зверхньо і відсторонено.