Глава 34. Пізніше по німецьки

Глава 34. Пізніше по німецьки

- Я не знаю, - відповіла Оксана. – Мені так фігово!

Азорина перенеслася до неї в кімнату:

- До чого ти дійшла. Переживаєш, схоче він тебе ще мучити чи ні. На всі складні питання є прості відповіді. Хочеш одну таку просто зараз?

- Хочу.

- Не чекай, доки він тебе покине, тому що ти на щось там не погоджуєшся. Для такого треба розслабленість, довіра, а у вас кожна зустріч наче поєдинок. Бій на рапірах. Хто кого болісніше дістане. І навіщо? Ти пам’ятаєш, що шкатулка з життєвою ниткою Петра все ще у мене в серванті? Тобто, в сейфі? Одне чик, і нема проблеми. Будеш носити квіти на могилку.

- Я так не хочу.

- Ну давай знову його знерухомимо. Нехай страждає.

- Ні. Тоді був вибух емоцій, адже він звільнив мене після стількох років. Ще й без копійки за душею.

- Нашлемо на нього імпотенцію.

- Азорино, його справа так розрослася, стільки людей на нього працює, нерви, мільйони доларів – у нього вже й так почалися проблеми з потенцією. А далі буде тільки гірше. Фатум зробив його багатшим і могутнішим, ніж будь-коли, але воно працює в обидві сторони, як виявилось. І в плюс, і в мінус. Чим вище становище, тим слабша потенція. Перевірено не мною, зате надійно.

- Ахаха. Значить, взагалі не будемо мстити? – розстроїлась Азорина. – Ми демониці чи хто?

- Я демони ця лише по батьку. Якого ніколи не бачила і бачити не хочу. Вже казала і повторю знову, бо це нова істина, яка мені відкрилася, - зітхнула Оксана. – Не можу винуватити в тому, що Петро мене не любить. Можна зачарувати, зробити з нього покірну ляльку. Але ж це теж не те. А що те, я не придумала на цей момент. Може, пізніше. Ти знаєш, що пізніше по-німецьки звучить як нахер?

Не доходить лише одне – якщо не любить, чого він зі мною час від часу спить? Наші тіла так ідеально зливаються, і я довго плутала тілесний контакт з почуттями. Добре в ліжку, добре всюди, він хоче, щоб я була з ним. Так я собі мріяла, і як же я помилялась!

Я задля нього була готова на все, а він хотів лише…Та не знаю я, чого він хотів, і навіщо ці печальні стосунки між нами. Може, щоб я краще працювала? Щоб мене контролювати? Щоб принижувати? Підкоряти? Але ж були моменти, коли він по-справжньому підтримував. Правда, дуже давно…

- Зупинись. Пізніше, - посміхнулася Азорина. – Ти про щось іще останнім часом думаєш?

- Так, - миттю відгукнулась Оксана. – Я думаю, чи звільнила ти Випадка. Принаймні, чи перестали його катувати. Є в тебе проста відповідь на складне питання?

З лиця Азорини зникла посмішка:

- Ні. Я його не звільнила. Він працював на Асмодея, відправив Фатума на заслання. Він брав твою кров і не сказав, чим це загрожує. Він привів тебе в лапи Асмодея, не забула?

- Я перед ним у боргу, Азорино. Зірочко моя вечірняя, час нам його звільнити!