Глава 32. Диван.

Глава 32. Диван.

Наступний день був сповнений радісного очікування. Рівно о 14.00 Оксана, свіжа як квітка, вмита росою, напахчена дорогими парфумами, припаркувала свій джип біля офісу.

- Я наче кішка – її завезли за сто кілометрів, а вона все одно вертається, - дорікнула собі. А потім вирішила – не буду себе шпигати, радітиму життю у всіх його проявах! Їй не було ще остаточно ясно, що йому треба від неї – робота чи секс.

Петро відразу допоміг визначитись. Встав з-за столу, стрімко підійшов і впився в губи поцілунком. Притиснув до стіни, знову жадібно цілував, блукав руками по її тілу.

З його кабінету був вихід у «таємну кімнату». Туди він і потягнув Оксану. У кімнатці був холодильник, чайник і – класика – шкіряний диван! На цей диван Петро і штовхав Оксану. У неї в очах потемніло від люті:

- Тобто, як? Не поїдемо ні до тебе, ні до мене, ні в готель? Ти хочеш знову все розпочати, через стільки часу, отут?!!

-А чому ні? Дивись, як зручно. І навіщо далеко ходити? Я купив цей диван для тебе, між іншим.

Оксана добре знала, що це брехня. Він купив його для себе у певний момент життя. Між ними нічого тоді не було і бути не могло! Вона жила з Випадком, а він розважався, з ким тільки хотів! Або просто спав на цьому дивані, хто його знає. Байдужість і відчай звалилися, наче камінь на плечі. Так от яка вона крута і особлива, більш, ніж на диван, не заслуговує… Від образи вона навіть опиратися перестала і дозволила себе роздягнути. Петро роздягнувся теж.

У підсумку в них нічого не вийшло. Так буває, коли двоє довго не бачились і відвикли один від одного, або зустрічаються в ліжку перший раз.

Вона швидко одягнулась і поспішила на вихід. Хай собі шукає для розваг когось іншого. Та через три дні Петро подзвонив знову:

- Давай зустрінемось.

- По роботі чи так чого? – Оксана сказала це жартома, та пізніше, думаючи про свої слова, зрозуміла – їй хотілося знову працювати разом з Петром, і щоб він вголос сказав, яка вона важлива, а в ту мить мріялося, щоб він вибачився за своє колишнє несправедливе рішення, за те, що прогнав її.

- Не по роботі, - його голос будив у ній старі спогади і нові сподівання. Петро скинув їй повідомлення в месенжер – назву вулиці і номер квартири. Дописав: «Чекаю. Йди». І вона пішла. Пішки, щоб прогулятися і привести думки в порядок. До того ж, це було недалеко. Але думки плутались, охопило радісне хвилювання – невже він щось зрозумів і зараз все по справжньому?

То була адреса однієї з його 17-ти міських квартир. Дорогий ремонт, італійські меблі. Оксана  мимоволі відзначила, що лише на цю квартиру він витратив більше, ніж на неї за все життя. Як завжди, він не чекав з квітами. Міцно обійняв і відразу потяг у ліжко.