Глава 31. Нова пропозиція

Глава 31. Нова пропозиція

Життя дає то крила, то копняки. І в обох випадках ти летиш. Але які різні відчуття!

Оксана не знала, що саме дало їй життя у цей конкретно момент. Копняк чи крила? Почувалася розбитою, самотньою. Малюк переїхав до пекла, а їй так бракувало його сміху, обіймів, турбот за ним. Для кого тепер смажити налисники, для кого запікати картоплю? Він любив борщ, простий рецепт, яким завжди користувалася Оксана: спочатку ставила воду і м’ясо, додавала трохи сирої цибулі. Коли бульйон зварився, вкидала картоплю, коли та кипнула – покришену капусту. Тим часом, поки все кипіло і булькало, на сковорідці підсмажувала на олії потертий на терку буряк, моркву, покришену цибулю. Якщо не лінувалась, висипала в сковороду не все разом, а спочатку цибулю, щоб та першою розм’якла. Коли буряк з морквою і цибулею змішались і зменшились, додавала кетчупу, або покришені помідори власного приготування.

Коли помідорів багато і не знаєш, що з ними робити, можна покришити їх крупними куснями, додати олії, три ложки цукру, ложку солі, ложку оцту, проварити, поки не надоїсть, розлити по банках, і стоятиме хоч три роки. Можна без цукру і оцту. Таку суміш і ложкою смачно їсти, якщо голод допече.

Зажарку зі сковорідки Оксана додавала в борщ, вмикала маленький вогонь і через півгодини вважала, що страва готова. Власне, так воно і було. У тарілку додавала столову ложку сметани, поряд клала кусень чорного житнього хліба.

 Готувати для себе, потім мити тарілки, каструлю, плиту категорично не хотілося. Часом прагнула просто заснути на м’якому ортопедичному матраці, купленому за шалені гроші, і спокійно спати до ранку. Але не виходило. Прокидалася серед ночі і крутилася в ліжку, часом заснути вже так і не вдавалося.

Вона вже давно не була наївною дівчинкою. Постаріла і омолодилась. Звершила свою помсту. Заробила достатньо грошей, щоб її рідні ні в чому не знали нужди.

Вона дружила з княгинею пекла і допомогла їй скинути Асмодея з трону. Мала таких блискучих і гарних чоловіків, що аж дух перехоплює. А що зараз? Нікого. Може, це і добре? Навіщо їй Петро, в якого завжди на меті підступи? Приснився, і що? Подумаєш! Як на зло, пам’ять не підсовувала жодну з його звичних пакостей. Натомість страшенно захотілося побачити Петра. Яка в нього зараз машина? Як вдягається? З ким спить?

Коли цікавість, чи туга, чи те й інше, замучили остаточно, Оксана зібралась і пішла до офісного центру, перевірити, як там життя на її поверсі. Їй розказали останні новини.

- А де Потоцький? Як він?

- У столиці. Часто приїздить. Іноді заходить до нас. Питав, чи не надумала ти закрити свої справи і передати йому поверх.

«Наче він йому потрібен», - засумнівалась Оксана. Її існування на цьому поверсі Петру ніяк не загрожувало і не заважало.

А ввечері він подзвонив. Оксана мимоволі глянула на годинник – 22.05. Вона відразу впізнала його голос.

- Привіт. Ми так давно не бачились. Я скучив. Ти така крута!

Оксана засумнівалась:

- Це справді ти? Все добре?

- Я. Згадую дні, коли ми були разом. Що ти робиш завтра? Зустрінемось? Стільки роботи, що я не встигаю і не справляюся, хочу поговорити про це.

- Де? Коли?

- Приходь в офіс, як раніше.

Оксана в ту ж мить вирішила, що вона згодна! Радість обпалила її, і вона мирно заснула.