Глава 30. Знову вдома

Глава 30. Знову вдома

Вона розповіла, що старого демона остаточно позбавили сил і відправили у світ нещасних. Там він перебирає гнилу картоплю і чистить гній. Він не знає, хто він, думає, що жив там завжди. Його тіло покинули і біль, і бажання, все, що тепер радує Асмодея – чашка молока з чорним хлібом. І так триватиме вічність.

- Тепер я князівна пекла, Фатум править зі мною, - пояснювала Азорина. – Моя влада міцніє, зростає. На всіх пекельних землях віддані мені демони. Я звільнила з посад всіх, хто служив Асмодею. Декого довелося стратити. Та що поробиш. Так спокійніше. Рівень зла в усіх світах стрімко зменшується. Ваша кошмарна війна скоро припиниться.

- Випадок? Що з ним?

- У темниці. Його там катують. Не переживай.

Оксана зблідла:

- Азорино, я не хочу, щоб його катували. Звільни його. Прошу.

- Щоб він розхитував мою владу?

- Він не буде розхитувати. Ти візьмеш з нього клятву. Не змушуй мене йти проти тебе і звільняти його.

Її очі загрозливо блиснули фіолетовим.

- Якщо ти наполягаєш, я звільню його. Ми відправимо його у далекий світ, як представника пекла.

- А Малюк?

- Він повинен повернутися зі мною. Він пожив серед людей і навчився цінувати цей світ. Але його доля – бути князем пекла.

Оксана заплакала. Малюк обійняв її:

- Ніколи тебе не забуду. Буду прилітати, провідувати. І ти до мене переміщайся. Хочеш жити з нами?

Азорина підтримала:

- Оксано, якщо ти захочеш жити у світі демонів, це легко влаштувати. Твоє походження відкриває тобі шлях до усіх можливостей. Твій батько ще живий. Він демон найвищого рівня, який мало чим поступається Асмодею. Ну, колишньому Асмодею на піку можливостей. Навіть має певні права на трон, і, якби захотів, створив би мені проблеми. Він не хоче тебе знати, але що з того. Ти теж могла б створити мені проблеми. Я звільню Випадка, якщо ти цього прагнеш. Але більшого не чекай.

- Я теж не хочу знати, де батько і що він робить, - скривилася Оксана, - справлялася без нього і тепер, коли він має проблеми і втрачає сили, хай і він без мене справляється.  І трон пекла мене не приваблює. Це твоє, Азорино. Я буду тихо жити там, де й раніше. А далі побачимо.

- Дзвони мені і пиши, - попросила Азорина. – Ти моя подруга і під моїм захистом.

Наступного дня Оксана спакувала сумки і виїхала з готелю. Літак, потім автобус. «Чудеса скінчились, - переконувала вона себе. – Треба жити звичайним життям, як було до зустрічі з Випадком. Тепер я можу не працювати. Можу поїхати хоч до Нью-Йорку, як завжди мріяла».

Ось і зруйнований рашистами міст, річка, ще трохи, і вона знову побачить свій дім. Небо над Черніговом було сіре, похмуре, накрапав дощ. «Як завжди, - посміхнулася Оксана, - не те, що сонячна Туреччина чи той чудовий світ з трьома зеленими сонцями, де маєток Азорини. Чи там два сонця?»

Вона відчинила двері в квартиру, поставила сумки. Розпаковувати їх не хотілося. Нагріла собі чаю. Лягла в ліжко і провалилась в сон. Їй снилося море. Бурхливі хвилі накочувались і відступали. Потім вона побачила Петра. Він запитав: «Ти мене зовсім не любиш? Все минуло? А я тебе не забув». Подивився пильно і простягнув до неї руки. Оксана знала цей погляд. Він не віщував їй нічого доброго.