Глава 23. Демонська лють

- Ріж, не соромся, - він встав з-за столу і пішов до неї. Стіл був такий довгий, що добрався не скоро.  Ледве йшов, нога за ногу запліталася. Корона з’їхала набік. Оксана добре роздивилася пліш на його голові. Малий, плюгавий, вузькі очиці, лице бліде. Фу, гидке яке.

- Чик – і Петро сконає, ще двічі чик – і демони відкинуть копита, - спокушав Асмодей.

- У них є копита? І у Фатума? - засумнівалась Оксана. Фатум був втіленням досконалої чоловічої краси.

- Є, - розізлився Асмодей. – Ти б їх помітила, якби не була так зайнята розглядуванням його члена! І ти на нього не тільки дивилася, ти його…

- А що тут такого, подумаєш, - перебила Оксана. Копит вона точно не бачила, ні у Випадка, ні у Фатума, тільки гладкі рожеві ступні. Мабуть, вони якось приховували свої демонські особливості.- Чого ти так лютуєш, Асмодеюшка?

 Вона взяла ножиці. Повільно піднесла їх до скриньки з Петровим життям. Розкрила. Спокуса велика. Раз – і його нема: Ніколи більше не скривдить. Ніколи більше його не побачу... Ні! У думках промайнув чомусь куплет з пісні:

Моє серце - сталь,

Моя кров – Азов!

Не плач, моя люба,

Воскреснемо знов!

Оксана шпурнула ножиці у куток, схопила всі три скриньки і заверещала не своїм голосом:

- Азорино! Рятуй! Забери мене!

Асмодей заволав:

- Ага! Не посміла!

Хтозна звідки знявся вітер, підхопив, закрутив Оксану і переніс у кімнату демониці. Малюк теж був там, підбіг і обняв її.

- Азорино, яке щастя! Ти мене почула! Швидше візьми ці скриньки і сховай їх, благаю тебе, - попросила Оксана.

- Хочеш перерізати нитки потім, разом зі мною? Подовжити задоволення? Їх можна перерізати не поспішаючи, волокно за волокном, - сказала демониця.

- Ні, не хочу.

- І чому ж це ми передумали? Він правий – не посміла?

- Я зрозуміла дуже чітко, що нікого з них не хочу вбивати, ні швидко, ні повільно, - промовила Оксана.

- Навіть Петра?

- Особливо його. Він, гад, як тільки починає говорити зі мною, наче в той же момент підключається до вентилятора і без передишки несе брехню, ще й руками махає. Ось тобі приклад: «Я зробив тебе керівником проєкту, і зарплату написав вдвічі більшу, ніж у мене». Насправді він вніс мене у проєкт як керівника, щоб не виникло конфлікту інтересів та інвестори не відмовили у фінансуванні! А величезну зарплату платити мені ніхто і не думав! Він попрікав мене тим, що зробив для себе! І так завжди! – Оксана забігала по вітальні, їй хотілося все трощити. - Але. Почуття не можна увімкнути, як світло в кімнаті. Хіба він винен у тому, що не любить мене? Що любить іншу? Хіба можна за це карати?

- Я б покарала, - пирхнула Азорина. – Рука б не здригнулася.

- Фатум дав мені два тижні бездоганного щастя, - Оксана все ще притискала до себе скриньки. – До того ж, він дуже гарний! І квартиру в Києві мені купив, не на Троєщині, а на Печерську! Я таку давно хотіла! А Випадок взагалі класнючий, він здійснив мої мрії. Прошу тебе знову – сховай оці дві скриньки якнайдалі, а цю, де нитка Петра, поклади в сервант.