21. Переполох і потрясіння

Минув тиждень. Оксана годувала хлопчика, водила гуляти, купала, перевдягала, співала пісеньки про лисичку-сестричку, яка у гай ходила, вчила з ним віршики з «Абетки» Ганни Чубач, просто не могла пригадати нічого іншого, підходящого:

Жаба-мама, жаба-татко

Жебонять щось жабенятку.

Жабенятко слухає

І животик чухає.

Вона саджала хлопчика на коліна, проказувала віршик інакше:

Демон-мама, демон-татко

Жебонять щось демонятку.

Демонятко слухає і животик чухає.

При цих словах і справді легенько чухала малому животик, гойдала його на колінах.

Хлопчик більше не тікав. Він міг зігріти своїм диханням і воду, і кашу, яку приносили зовсім холодною, і молоко. Оксана почувалася щасливою, доглядаючи малюка. Їй подобалося почувати себе потрібною.

Іноді вона замислювалась – чий він? І про яку карту казав Фатум у її сні? Невже вона бачила справжню картинку подій, чи це підсунула уява? Невже хлопчик – карта? За яку провину його сюди вислали? Оксана вирішила, що не дозволить нікому нашкодити йому. Все-таки вона теж трішки демониця.

Вони гралися з м»ячем, який Оксана дивом випросила у Хазяїна, коли земля раптом задрижала, хати затрусилися, а на темному небі виникла чимала вогняна воронка. Вона крутилася і опускалася все нижче, доки не досягла землі. З воронки вийшла грізна жінка з мечем.  Вона була у вогняно-червоній сукні, на ногах високі шкіряні чоботи.

- Демонесса не з простих, - відразу зрозуміла Оксана і заховала хлопчика за спину. Про всяк випадок. Не те, щоб вона могла протистояти цій жінці, та, може, малюк встигне втекти, поки…

Але нічого поганого не сталося. Хлопчик кинувся до грізної жінки з криком:

- Мама!

Оксана підійшла ближче і помітила, що в неї такі самі пронизливо чорні очі. З хати вийшов Хазяїн, його дружина, з поля і з ферми – рабині, раби. Жінка вже сховала меча, вона тримала хлопчика за руку. Підійшла з ним до Хазяїна:

- Мерзенне створіння! Чому ти відразу не повідомив мені, княгині пекла, де мій син?

= Пані Азорино, фактично, ви мені не володарка. Хлопчика прислали і звеліли не ображати. Але й не відпускати. Йому було тут добре, повірте!

- У світі нещасних, темному і холодному? Хто прислав сюди мого сина? Кажи!

Хазяїн мовчав. Земля знову затряслася.

- Я знищу цей паскудний світ і тебе, якщо не скажеш, - гриміла Азорина. У її руках знову був меч. – Спочатку я відітну тобі голову.

Вона підійшла до нього і замахнулася. В цей час хлопчик знову підбіг до Оксани і притулився до неї.

Меч невідворотно наближався, щоб знести Хазяїну голову. Тоді він вигукнув:

- Асмодей! Це Асмодей прислав його сюди!