20. Дивний сон

20. Дивний сон

З підвалу Оксану перевели в хату. Кімната була невелика, зате тепліша підвалу. Першим ділом вона викупала хлопчика. Для цього довелося роздобути велику балію і натягати в неї води. Поки думала, як її підігріти, маленький демон підійшов і подивився, наче запитав: «А що далі?»

- Вода холодна, - Оксана запустила руку у воду, хлопчик зробив те саме. – От аби її нагріти. Вона вирішила, що найкращим способом буде принести дров і розтопити вогнище. Принесла перший оберемок, поклала біля балії, замислилась, що треба сірники чи кресало. І в цю мить малюк підійшов до балії і дмухнув на воду. Вона … закипіла.

- Ти перестарався, - щасливо засміялася Оксана. – Тепер будемо чекати, поки охолоне. Пішли, випросимо тобі тим часом чисту сорочку.

Вони пішли до Хазяїна, Оксана попросила одяг для хлопчика. І гребінець. І мило. Хоча митися таким було ще те задоволення. Але який вихід? Обережно, намагаючись не смикати, розчесала довге сплутане волосся хлопчика. Вода охолола до потрібної температури. Оксана зняла з нього сорочечку, штанці і посадила у балію. Спочатку занурила ніжки, потім все тільце. Хлюпнула теплою водичкою. Хлопчику явно подобалось купатися, було зрозуміло, що ця процедура для нього не нова, але явно призабута. Він розгулявся, хлюпнув водою в Оксану.

Коли вона загорнула малюка в рушник, на який розщедрився Хазяїн, теж була мокра з ніг до голови. Потім вона одягла на нього чисте вбрання. Вони поїли каші, і хлопчик заснув.

Оксана сиділа біля його ліжка, згадувала. Вона так давно не бачила нікого зі своєї родини. Насправді не більше ніж три місяці, але здається, що вічність! Вона переодяглася в сухе і теж задрімала.

Весь цей час вона спала без сновидінь, наче провалюючись у чорну діру. Але не цього разу.

Їй наснився Петро. Він сидів у просторому кабінеті з дорогими меблями. У цьому офісі вона ще не бувала. На стінах висіли картини. В акваріумі плавали золотисті рибки. В стилі  я супербагатий і успішний!

- Чи був би ти таким, аби Фатум не дізнався про тебе? – подумала Оксана. – Хоча, до чого тут я. Все йому вдається, все йде на користь.

До кабінету зайшов Фатум:

- Чи досить ти насолодився своєю помстою? Може, припиниш її покарання?

- Ні.

- Оксані там нелегко. Ще вчора вона жила у підвалі. Якщо втрутишся зараз, будеш рятівником в її очах.

- Ні. Нікому не побажаю пережити те, що я переніс через неї. Вона не відчула ще й сотої долі моїх страждань!

- Ти помиляєшся. Адже я її зрадив. Як і ти. Це пекельна мука.

- Ні.

- Як хочеш. Але знай – Оксана вже витягла козирну карту і скоро нею скористається. Пощади не буде нікому. Нас не згадає замучений край.

Петро розсміявся:

- Демони цитують українських поетів. Хто б міг подумати. А ти знаєш, що їх найвідоміші вірші можна перевернути і так, і так? То «я комсомолець, стріляй», то «я доброволець, стріляй». Знамена то жовто-сині, то червоні. То «Тевтоніє, мене ти пожирала», то «Московіє, мене ти пожирала». Так і Оксана, тут злиться, за мить злякалася і відпустило. Нехай далі вичищає гній за демонськими коровами і перебирає картоплю.