Глава 18. На хлібі і воді

Глава 18. На хлібі і воді

«Ось так живеш, мрієш, плануєш… а потім раз, і виття сирен. І виявляється, все, що тобі потрібно в житті, можна скласти в рюкзак… Навіть у кишеню…навіть у долоню. Береш за руку того, хто біля тебе, і… І виявляється, все, що тобі потрібно – це життя», - цю заспокійливу мантру для лохів Оксана почула в перші дні вторгнення і відразу зрозуміла, що це розводняк. В готелі не поселять безплатно, а в кафе не дадуть їжі просто так, на заправці не наповнять бак, якщо не даси на касі картку або кеш. Платити треба за все.

Тому вона міцніше притиснула до себе улюблену сумочку від Майкла Корса, де лежала пачка доларів, що постійно поповнювалась. Рано чи пізно вона вибереться з цього паскудного світу нещасних, і тоді зелень їй дуже пригодиться. Оксана зробила крок і її черевичок засмоктало в багнюку. «Зовсім як у селі після дощу», - подумала вона і зраділа, що додумалась вранці одягнути зручні улюблені джинси і футболку з довгими рукавами.

Темрява перед очима розсіювалася. Оксана помітила три низенькі хатки, перекособочені, чорні, загородку для худоби, ангар для техніки. З хатки вийшов високий худий демон:

- Вітаю, нова рабине. Мене звати Хазяїн, запам»ятай.  Ти маєш слухатись мене і мою дружину. Людські жінки мені не подобаються в принципі, у мене від них печія та алергія. Так що не сподівайся весело розважатися на дивані замість роботи на фермі чи на кухні. За непослух я тебе на шматки розріжу, а потім скажу, що нещасний випадок на виробництві. Житимеш у підвалі разом з демоницями. Їстимеш хліб і воду. Що не ясно?

- Все ясно, Хазяїне, - схилила голову Оксана.

Він відвів її у підвал, холодний і вогкий. У схожому Оксана сиділа у перші дні вторгнення. Тоді її страшенно дратувало, що в підвалі нема інтернету, і вона не може повідомити світу свої страшенно важливі новини. Зараз це її розсмішило.

Хазяїн вказав на матрац під стіною:

- Отут будеш спати. Якщо демониці тебе зжеруть – не моя проблема. Тому не дратуй їх, сиди тихо. Отам підсобка, лежать халати, роби. Вдягай і за роботу.

Оксана розуміла мову демона. Очевидно, він застосував спеціальне вміння.

Того дня вона мусила вичищати курник. Сморід від гуано був нестерпний. Вона відірвала кишеню від халату (це було нелегко), розідрала її навпіл і зробила хоч такі фільтри для носа. Чистила, скидала у відро, потім носила на демонський город і розтрушувала вміст. Добре, що у підсобці знайшлися й чоботи. Поки вичистила курник, втомилася до знемоги. Зате ні разу за день не згадала ні Випадку, ні Фатума, ні Петра.

Ввечері, коли Хазяїн оголосив кінець роботи, прийшла у свій закуток і без сил впала на матрац. Роздавали кашу і хліб, але вона так стомилася, що не могла і не хотіла їсти. Тільки води попила. Вода була звичайна на смак, і Оксана зраділа цьому.

Її сусідками по підвалу було три старі і дві молоді демониці. Оксана вивчила їх імена, а мову не розуміла. Добре, що під час роботи можна було обходитись жестами. Найпростіші слова на демонській мові вона вивчила дуже скоро. Сумку вона ховала під халатом, не розлучалася з нею.

Рабів-чоловіків утримували окремо. Хазяїн і справді не приставав, тільки покрикував, якщо йому здавалося, що демониці погано або повільно працюють. Годував хлібом, водою, кашею. Душ з холодною водою і туалет були на коридорі. У душі лежало господарське мило, таке, як було при Союзі, темно-жовтий прямокутний брусок. Чи не звідси його й запозичила радянська промисловість, думала Оксана, вичищаючи гній за коровами.

Вона звикала до смороду, грязюки під ногами, темряви, намагалася подружитися з сусідками. Одна з них спробувала відбирати у неї їжу, але Оксана так її турнула, що та більше не лізла. Демониці не збиралися її їсти, як виявилося, але й до своїх зараховувати не поспішали. Вона була значно менша за розмірами, ніж вони, без ріжок, з коротким волоссям, худа – потвора, як на їх смак. Так вони її і прозвали. Минав день за днем.